Синдром народного героя | Вірш

...і коли він прийшов, всі стріти його виходили, 

Пригощали його хлібом з пліснявим гострим присмаком. 

Подавали йому кулхі пива в обгортці холоду, 

Подавали слова та ідеї в обгортці приязні. 

Режисерські дрони над ним пролітали круками, 

Хмарочоси над ним височіли погруддям гіпсовим. 

І дівчатка у вушках котячих торкалися рук його, 

І ставали навколішки гопники, ксьондзи й гіпстери. 

Цілували його косплеєри й реконструктори, 

Постарілі віканки, емо та анімешники. 

І блищала бруківка під ним дощовими струпами, 

І підземка під ним спліталася у мереживку. 

І саджали його за святковий стіл, засипали квітами. 

Та питали: чи збавиш ти нас від всієї цієї погані? 

А він думав: та як їм сказати хоч щось у відповідь, 

Якщо спільна справа залишиться спільним спомином? 

Бо на цвинтарях душі й серця проростають туями, 

Позирають униз очницями богородиці. 

Врятувати ж вдається хіба тих, хто сам рятується, 

А подужає той, хто прийшов у цей світ боротися. 

І допоки він думав, сліди заростали дягелем, 

Кармазинові діри від куль розквітали айстрами. 

Сновигали над столом його гостроносі сталеві янголи, 

І рубали моторами й крилами надзвуковий індастріал. 

І печалі земні ставали віршами й книгами, 

І під кріслом його їли крихти граки та голуби. 

Ну а люди сміялись, співали, жбурляли до ніг його 

Оберемки фіалок, гвоздики і власні голови.

Більше текстів автора можна знайти за посиланням.