комиш. горрор-поеті

...коли він прийшов до стіни комишів, як ідуть додому, 

Забувши про те, як тримати себе і триматись осторонь, 

Йому майже і не боліло. Лишилась втома, 

Важка, як волога земля біля вістря озера. 

 

Крізь плетиво листя вечірній світ тіні сипав. 

Навколо тривожно мовчали пусті загати. 

Він вийняв з кишені побиту підробну «зіппу». 

 

На мить зупинився. 

Згадав. 

Мусив все згадати. 

 

* 

 

Його брат, – молодший, – був гіршим в класі. 

Ховав у під'їзді сфальшовану «зіппу» та сигарети. 

І він би не став копирсатися в крипіпасті, 

А після – в архівах церков і старих газетах. 

 

Його брат вважав, що читати новини – тупо 

І мріяв отримати плойку на день народження. 

 

Його брат не знав: тут щороку знаходять трупи. 

Холодні. Обліплені мулом. 

І без ушкоджень. 

 

Його брат у запалі лаявся й кидав речі. 

Ганяв за компом до світанку в геншин та доту. 

 

...а якось сказав, що комиш заспівав під вечір, 

Неначе покликав до себе у темну воду. 

 

Його брат в останнє пішов із квартири в березні 

Під гуркіт дверей, власні лайки і брязкіт ровера. 

 

Його брата аж через рік знайшли тут, на березі: 

Брудного, холодного, мертвого. 

 

І безкровного. 

 

*

Він згадував, згадував. Та пригадав замало. 

Тоді він ступив уперед і відкинув кришку. 

...коли комиші запалали і заволали, 

Він вперше за рік заплакав під їхні крики.

 

А якщо вам сподобалося, можете придбати автору каву, автор зовсім не образиться.

Також ви можете підписатися на авторський телеграм-канал.