ДОДОМУ | вірш К.Вернер
...а шкіру людську доведеться зривати з мясом, І шрами від неї болітимуть навесні.
Дивись, як гущавина зуби-дерева шкірить,
Як тягнеться вгору від згарищ примарний дим.
...а хочеш – зміни сіру шерсть на гладеньку шкіру.
Іди до людей та навчай їх див.
Нести їм гілки у волоссі й росу в долонях,
Неси їм мовчанку болота й цупкі гриби.
Чудуйся тому, як вони із хвилин роблять біль у скронях,
Зі слів – плин безглуздя, з історій – сміх і скарби.
Зі світу – світлини, з гарячки та кашлю – спалах,
Як все у них йде чи до дідька, чи шкереберть.
Як цегла у їхніх руках обертає вікно на скалки,
А купа свинцю та заліза – життя на смерть.
Якщо не залізеш нагору – не скрутиш в'язи.
Хто правду про них дізнався, той знавіснів.
...а шкіру людську доведеться зривати з м'ясом,
І шрами від неї болітимуть навесні.
І стане серпом біля горла небесний серпик,
Шляхи – безкінечними, подих вітрів – гірким.
А в грудях лупитиме людське і смертне серце,
А поруч – твоє серце з глоду та осоки.
Над трасами й лісом розноситься дивна пісня.
У присмерках довго й надсадно птахи кричать.
Іди до людей. Регочи. А поплачеш після.
Іди і живи між людей, поки маєш час.
