ТОП-5 субкультур, що вплинули на сучасну моду

Вплив субкультур на сучасну можу неможливо переоцінити — не варто вкотре поширюватися про те, яку роль у цьому відіграли моди, глем-рок, панк і тусовка Вів'єн Вествуд 70-х, хіп-хоп та buffalo 80-х чи гранж 90-х. Багато дизайнерів з середини 1960-х і по сьогоднішній день надихаються стилем окремих спільнот, об'єднаних культурним кодом, ідеологією та зовнішнім виглядом (об'єднувати людей подібним чином завжди прагнула і індустрія моди). Тепер у хід пішли зовсім неочевидні приклади.

Розповідаємо про не найвідоміші, але впливові субкультури — від мексиканських чоло до адептів психоделики 1970-х — і про те, як вони вплинули на сьогоднішні тенденції в моді. Андрогінність та унісекс - від емо та геїв, максимально великі очі - від аніме, пірсинг і тату - полишили по собі панки. Сучасний зовнішній вигляд звичайних людей насправді міг би шокувати тих, хто жив років 100-200 тому. 

1. ЧОЛО

Коріння субкультури чоло — у молодому поколінні переселенців із Мексики, що влаштувалися в США покоління два тому. Спочатку термін використовувався для позначення місцевого населення Південної та Центральної Америки, але в 1960-х роках «чоло» стали називати робітничий клас мексиканців, що живуть у Штатах, і представників їх руху за громадянські права Chicano Movement. Власне, тоді ж, у 1960-ті, позначення «чоло» підхопила кримінальна молодь і почала використовувати для самоідентифікації — утворилася самостійна субкультура.

Спершу до чоло належали лише хлопці, вони носили мішкуваті штани, майки-алкоголічки та спортивні кросівки (досі серед популярних чоло-брендів Dickies, Ben Davis та Lowrider), але поступово стиль підхопили й дівчата. По суті, жіноча версія чоло відрізняється хіба що макіяжом: вигнуті дугою татуйовані брови, обведені темним олівцем губи, стрілки cat eyes, плюс до цього характерна зачіска з високим начосом над лобом і манікюр, якому позаздрила б сама Лєна Леніна.

Чоло як субкультура багато взяла від андерграундного хіп-хопу, тому дівчата-чола за милу душу обвішують себе золотими брязкальцями різного ступеня тяжкості (а от хлопці, до речі, не особливо). Поступово з урбан-культури малозабезпечених районів Лос-Анджелеса та Сан-Дієго субкультура чоло стала мейнстримом, який схопили спочатку в поп-культурі (одними з перших — Фергі та Гвен Стефані), потім — у моді. У результаті стиліст Мел Оттенберг ліпить з Ріанни chola girl, журнал Dazed & Confused робить зйомки в дусі чоло, а дизайнери присвячують дівчатам-чола колекції - згадати хоча б Rodarte і Nasir Mazhar сезону весна-літо - 2014.

2. ЛГБТ-хіп-хоп

ЛГБТ-хіп-хоп, або, як його ще називають, хомо-хоп, з'явився на зорі 1990-х у Каліфорнії. Спочатку хомо-хоп не позиціонувався як окремий музичний напрямок, але служив для позначення ЛГБТ-комьюніті на хіп-хоп-сцені. Сам термін ввів Tim'm T. West, учасник колективу Deep Dickollective. Гучно заявивши про себе 1990-х, хомо-хоп на якийсь час затих на початку нового тисячоліття (за винятком, мабуть, документалки «Pick Up the Mic» за участю головних хомо-хоп-виконавців сучасності), щоб відродитися з приходом 2010-х.

Нове покоління хіп-хоп-виконавців не тільки не приховувало своєї нетрадиційної сексуальної орієнтації (Френк Оушен став одним із перших афроамериканських виконавців, які зробили камінг-аут, а Азілія Бенкс не приховує своїх бісексуальних нахилів), а й активно, найчастіше в текстах, підтримувало ЛГБ -Рух. Примітно, що спочатку хомо-хопери взагалі не мали особливих відмітних знаків у плані одягу, а з дрэг-культурою загравали цілком собі straight-артисти: від Grandmaster Flash і Furious Five до World Class Wreckin' Cru. Проте деякі консерватори впевнені: виступаючі в спідницях Каньє Вест і Trinidad James — результат поширення гей-руху в хіп-хоп-рядах, а не гірший за Ріану, що сяє в мікрошортах і велосипедках Le1f — живий приклад дискримінації маскулінності взагалі і в хіп-хопі в зокрема.

Чоловіча мода останніми роками загалом прагне поступового стирання гендерних кордонів — починаючи з головного провідника вуличної культури в індустрію люксу Рікардо Тиші, який виводив хлопців-моделей на подіум у спідницях, закінчуючи останніми чоловічими показами. Наприклад, Loewe під керівництвом нового креативного директора Джонатана Андерсона або прекрасний Christophe Lemaire, після перегляду яких дівчата складають значні вішлисти.

3. Casuals

Кежуали сформувалися в британському субкультурному середовищі наприкінці 1980-х, коли футбольні хулігани відмовилися від фанатської уніформи на користь дизайнерських речей та дорогого спортивного одягу, щоб якнайменше привертати увагу поліції. Стиль, який почали експлуатувати кежуали, з'явився набагато раніше — ще за часів тедді-боїв 1950-х та модів початку 1960-х. Зібравши та переваривши субкультурну спадщину попередників, кежуали вивели власну візуальну формулу: джинси прямого крою Fiorucci, кросівки adidas, Gola або Puma, сорочка поло Lacoste та кардиган Gabicci.

Вважається, що з європейською вуличною модою того часу лондонських хуліганів познайомили фанати футбольного клубу «Ліверпуль», які супроводжували улюблену команду на всіх євровиїздах та привозили з поїздок купи шмоток дорогих спортивних марок (на той час – adidas чи Sergio Tacchini). Наприкінці 1990-х футбольні фанати поступово йдуть від первісного кежуал-образу, а дорогі дизайнерські бренди, у свою чергу, знімають із продажу речі, що асоціюються з кежуалами (зокрема, з проблемою зіткнулися Burberry з їхньою фірмовою кліткою).

Черговий підйом рух почав переживати з середини 2000-х, і в наш час кежуали навіть не завжди є відданими фантами футболу, зате цибуля все та сама, якою була на зорі: вузькі джинси, футболка Palace, класична модель Reebok. Цей образ (позначимо його як «лаконічний і акуратний») сьогодні можна побачити і на манекенах Topman, і на подіумах Burberry Prorsum і Paul Smith, а в субкультурному контексті lad casual називають субститутом херитейджа, що експлуатує ультрамаскулінність, і неохайного хіпстерства.

4. ЗСЖ

Ми вже не раз писали про те, наскільки велике вплив спорту на сучасну моду: речі, спочатку призначені для занять у фітнес-клубі, тепер цілком органічно вписуються і в міське середовище, а підбори поступаються місцем комфортного взуття на кшталт кросівок, кед і сліпонів. Історію взаємопроникнення моди та спорту можна спостерігати з середини XIX століття: у 1849 році журнал Water-сure Journal опублікував статтю, яка закликає жінок відмовитися від модних на той час важких кринолінів на користь одягу, який подарує більше свободи рухів. Через два роки відома феміністка Амелія Блумер з'явилася на публіці у спідниці довжиною до коліна та широких штанях на кшталт турецьких шаровар, згодом названих на її честь — блумери.

Втім, справжній бум блумери пережили лише у 1890-х, коли жінки стали освоювати популярний велоспорт. Далі відлуння спортивної тематики з'являлися в колекціях і Габріель Шанель (той самий матеріал джерсі та моделі, натхненні тенісною формою), та Ельзи Скіапареллі (її колекція Pour le Sport), а пізніше – Еміліо Пуччі (одяг для лижного спорту), Іва (костюм для занять полюванням, зокрема, жакет Norfolk), Аззедіна Алайї та Роя Хальстона (топ на кшталт верхньої частини купальника-бікіні), Карла Лагерфельда (присвячена серфінгу весняно-літня колекція 1991 року для Chanel), Донни Каран (сукня початку 1990) х з неопрену) та багатьох інших.

Окремо у цій хронології варто виділити 1970-і — епоху, коли спорт став важливою та модною частиною способу життя. До кінця десятиліття всі буквально збожеволіли на аеробіці та джоггінгу не тільки з об'єктивних для здоров'я причин, але й тому, що це вважалося сексі, і мода у свою чергу стала тим майданчиком, де спорт і секс злилися в єдине ціле. Так, у сфері модного дизайну почали активно використовувати фліс, лайкру, махру, поліуретан, парашутну тканину, а дівчата носили пластикові козирки як модний аксесуар.

З початком нового століття спорт так само червоною ниткою проходив крізь модні колекції майже кожен сезон, але чергова серйозна хвиля популярності припала на 2012 рік, що багато хто пов'язує, зокрема, з лондонською Олімпіадою. З завидною популярністю стали з'являтися колаборації спортивних брендів з фешн-дизайнерами: adidas зі Стеллою Маккартні, Джеремі Скоттом і Мері Катранзу, Nike - з Рікардо Тиші, а подіуми опинилися під очевидним впливом спортивного стилю - досить згадати колекції F2 сезонів. 2013 та SS 2013, Олександра Венга для його власного бренду в сезоні SS12 і цієї весни – для Balenciaga, Givenchy як головного пропагандиста толстовок всіх мастей, Prada та Emilio Pucci сезону SS14. Загалом список можна продовжувати нескінченно. Очевидно одне — усе привело до того, що сьогодні спортивний одяг масово сприймається невідривно від повсякденного життя.

5. Психоделія

Психотропні препарати стали частиною субкультурного життя у США та Великобританії в середині 1960-х: загалом ідеологія прихильників психодела виражалася у протиставленні себе західному світу консюмеризму і, що закономірно, спробі втекти від реальності. Після «Літо кохання», що сталося в 1967 році, контркультура остаточно оформилася в хіпі-рух, який збудував у культ не тільки принципи peace and love, а й повсюдне вживання психотропних речовин, наприклад ЛСД.

Перебування у стані зміненої свідомості, зокрема, мало на увазі гіпертрофоване сприйняття кольорів, фактур і картинок і помітно вплинуло на формування типового образу хіпі та на розвиток графіки: у хід пішли кислотні відтінки, плавні, як би стікаючі силуети, фактурні тканини. До речі, популярність традиційного індійського візерунка пейслі пояснювалася тим самим — під час наркотрипу різнокольорові огірки складалися в прикольні картинки. Одним словом, всі прийоми в одязі служили тому, щоб зробити психоделічні досліди ще видовищнішими.

Головними провідниками психодел-моди служили бутики Paraphernalia у Нью-Йорку та Granny Takes a Trip у Лондоні, де продавалися речі дизайну Теа Портер, Зандри Роудс, Джин Муїр та Оззі Кларка. Спадщиною психоделики можна вважати рейверський рух пізніх 1980-х з його кислотних квітів футболками, пекельним тай-даєм та пластмасовою біжутерією — всі ці приймачі свого часу брали на озброєння і Франка Москіна, і Джанні Версаче.

Моду нового часу психодел-естетика теж не оминула — здебільшого у вигляді неонових кольорів, які з 2007 року почали з'являтися в колекціях із завидною сталістю. Втім, не тільки вони: якщо вдуматися, такі улюблені (сьогодні, правда, вже не дуже) калейдоскопічні digital-принти не що інше як відлуння психоделічно-френдлі-орнаментів 1970-х, а також повернення речей тай-дай та стилю 70-х в цілому. Зокрема, широке використання оптичних принтів в осінніх колекціях цього року.

Також ми розповідали про історію субкультур, які вплинули на життя у Дніпрі та області.