Історія проституції у Запоріжжі: прототипи купринських борделів у Олександрівську

Як повідомляє сайт MyZp.info, історія проституції у Запоріжжі бере свій початок чи не з початку існування Олександрівської фортеці. Але лише в середині XIX століття влада вирішила хоч якось упорядкувати царство пороку та розпусти. З того часу для жриць кохання стало існувати ціле зведення правил.

Правила заснування борделів та хитрий єврей

Лише у 1844 року було опубліковано “Правила для господинь борделів”. Згідно з ними, спостерігалася явна дискримінація – власниками могли бути лише жінки, причому віком від 30 до 60 років. Через півстоліття, в 1903 році, вікову планку злегка змінили, тепер потрібно було досягти 35 років, а ось верхня планка повністю зникла.

Але в Олександрівську в 1874 сталося щось зовсім неймовірне. Дозвіл на відкриття борделя отримує якийсь єврей на прізвище Левіт. Мало того, що він був чоловіком, до всього він не був підданим Російської імперії. Проте дозвіл він отримав, а його бордель благополучно проіснував кілька років.

Читайте також: Історія проституції у Києві: прототипи купринських борделів на Голосіївці.

Між іншим, для відкриття борделю треба було звернутися до відповідного наглядового органу, а якщо такого в місті не було, то до міської управи. Найчастіше справжніми господарями борделів були чоловіки, але все оформлялося на підставну особу жіночої статі, яка відповідає вимогам. Як бачимо, нинішні хитрощі з оформленням свого бізнесу на дрібних ФОП-ів теж сягають корінням в давнину.

Як правило, борделі розміщувалися у орендованих будинках. Для отримання дозволу іноді вимагали зробити невелику перебудову.

При постановці на облік у повії відбирали паспорт, а натомість видавали таке свідоцтво, т.зв. "жовтий квиток"

Бордель у спадок

Дозвіл на відкриття борделя видавався конкретній людині. Якщо господиня ухвалювала рішення відійти від справ, вона мала відіслати в орган нагляду поводження з кандидатурою майбутньої бандерші. Там його розглядали та приймали рішення, видавати дозвіл чи ні.

Дуже нерідкими були випадки, коли бордель діставався дівчині у спадок від матері (при цьому разом з усіма повіями на додачу). Наприклад, в Олександрівську в 1903 році Ханна Рутман звернулася до лікарсько-поліцейського комітету (так називався орган нагляду) з проханням передати бордель в управління своїй дочці Єлизаветі Наєр.

Але донька, очевидно, не надто хотіла займатися таким бізнесом і поспішила продати його вже через півроку. Придбала бордель інша відома олександрівська "Мадам", Софія Якубович.

Робота за їжу

Умови праці в борделях на той час були просто кабальними. Номінально, зарплата повії становила 10-12 рублів, але й цих грошей зазвичай жінки не отримували.

Як правило, працювали прототипи купринських Женьки та Тамари суто за право проживати у борделі, а також за їжу. Навіть одяг їм надавали суто в оренду. Дуже частим явищем була конфіскація паспорта. Так господині прив'язували до себе робітниць, не даючи тим можливості шукати більш прийнятних місць для роботи.

Спали повії на тих самих ліжках, на яких і працювали. Постійним супутником їхньої роботи був алкоголь, його активне вживання заохочували і самі господині “будинків толерантності”. Жодних окремих приміщень для відпочинку передбачено не було, і хоча 1903 року міська управа і вимагала від господарок покращити умови праці, нічим це не закінчилося.

Так-так, вам не здалося. На цій картині Володимира Маковського зображено освячення будинку розпусти!

Продовження статті на MyZp.info ви дізнаєтеся, як здійснювався контроль за здоров'ям повій, а також чому місцеві жителі не дуже їх любили. Ми повернемося на вулиці міста початку XX століття, здійснимо віртуальну прогулянку місцевими борделями і дізнаємося, що в них діялося в ті далекі часи.

Ви також можете прочитати цю статтю російською мовою за посиланням.