Гостомель. російська ракета вбила Дениса, а окупанти їли та спали поруч із його тілом

В рамках глобальної ініціативи "Трибунал для Путіна", правозахисники Української Гельсінської спілки з прав людини щодня документують злочини росіян. Вони розповіли історію жительки Гостомеля Ірини Павлюченко: окупанти вбили її єдиного сина.

З першого дня повномасштабного вторгнення, 24 лютого, у Гостомелі на Київщині точились запеклі бої. Рашисти знищили легендарний літак "Мрія", сильно понівечили домівки місцевих, а також забрали життя у багатьох з них.

Життя у Гостомелі під час окупації

В Гостомель Ірина Павлюченко разом із сином Денисом переїхала з Запоріжжя. Жінка хотіла жити ближче до сестри та сина, які жили у столиці. 24 лютого вона поїхала забрати родичів з Києва – усі думали, що Гостомель є безпечнішим місцем. 25 лютого стало зрозуміло, що це не так.

"В нас на першій лінії будиночків оселились російські військові. Вони почали виганяти людей з їхніх домівок. Тоді ще нікого не вбивали. А потім з тих осель вони почали прострілювати машини, які проїжджали Варшавкою (автошлях – ред.) Ми все це чули, знали, що були жертви серед мирного населення, тож боялися виїхати. Та й не розуміли чи можливо взагалі це зробити, бо довкола були солдати РФ", – розповіла Ірина.

Він авіанальотів жінка з друзями ховалась у туалеті. Та вибухи ставали все ближчими до її дому. 5 березня кілька годин поспіль ЖК "Чеський двір", де жила Ірина, почали бомбити. Через дві години обстрілів син Ірини, Денис, вирішив перевірити, чи не літають ще безпілотники. Він підійшов до вікна у момент, коли в сусідній будинок прилетіла ракета.

Росіяни жили поруч із тілом

Ірина розповіла, що уламки розлетілись довкола. В квартирі вибило вікна, у стінах – дірки. Три чи чотири уламки влучили Денису у живіт. "Він стікав кров'ю. Ми зупиняли кровотечу руками, як могли, потім його перев’язали... Зв’язку не було ні в кого, я вирішила везти Дениса хоч кудись – у будь-яку лікарню чи туди, де йому зможуть надати медичну допомогу. Сусіди допомогли нам перенести Дениса в машину. Але ми не встигли. Поки його несли, він помер. На місці був лікар, який констатував його смерть", – розповіла жінка.

Після смерті єдиного сина Ірина та всі, хто мешкав у її квартирі, зрозуміли: треба тікати, навіть ризикуючи життям. Тіло своєї дитини жінка не могла забрати, а поховати просто не встигла. Гостомельчани під обстрілами побігли на Горенку, стежкою дійшли до українського блокпоста.

"Наші військові сказали, що нам пощастило, що нас не застрелили поки ми йшли через міст. Нас провели до автобуса і відвезли на залізничний вокзал в Києві. Мене, сестру та її чоловіка забрав родич до себе на дачу", – сказала Ірина Павлюченко.

Ірина розповіла, що після їхньої втечі росіяни зайшли у Гостомель і поселились у порожніх квартирах. Жінка думала, що оскільки вдома залишилось тіло Дениса, там ніхто не житиме. Проте, вона помилилась.

"Судячи з усього, вони жили там: спали, пили, їли поруч із тілом. Коли вперше після окупації я повернулась до своєї квартири, то побачила там залишки їжі, посуд і інші речі, які вказували на те, що поруч із тілом Дениса жили", – сказала жителька Гостомеля.

Також окупанти не дозволили поховати тіло Дениса – про це просив сусід жінки. Лише коли вони пішли з міста, він похоронив Дениса у дворику будинку. Після ексгумації Ірина перепоховала сина на кладовищі.