Актуальність аніме-культури: інтерв’ю з відомою організаторкою івентів з Дніпра, Жанною Грімм

Аніме-культура у Дніпрі має вже довгу історію. Зараз перші анімешники міста, що збирались дивитись «тайтли*» ще в кінці 90-х і на початку 2000-х, вже самі водять власних дітей на аніме-сходки. У місті та області виникали відомі аніме-фестивалі й івенти, такі як «Акіхабара» та інші. Потім зникали і на їх місце приходили нові, завдяки актуальності аніме для всіх поколінь. У чому секрет такої живучості аніме-субкультури?

Про це у ексклюзивному інтерв’ю на DT із відомою організаторкою івентів та косплеєркою з Дніпра, Жанною Грімм (Йоко), яка не тільки любить різноманітну аніме-культуру але і створює затишне дозвілля для молоді міста. Вона є організаторкою спільноти Tanoshi Party, де створюються цікаві івенти для сучасних тінейджерів і дорослих, які водночас допомагають ЗСУ.

DT: Наскільки важливе Аніме для тебе? Як ти реалізувала свій потенціал (косплей, - ред.) і соціалізувалася завдяки Аніме? Розкажи свою історію. 

Жанна Грімм: Покоління 90х-2000х у підлітковому віці намагалися бути схожими на героїв улюблених мультфільмів. Копіювали перш за все поведінку улюблених героїв. У наш час знову набирає популярності аніме-культура. Вона має безліч жанрів і через це популярня серед підлітків.

Після перегляду аніме людина асоціює себе з певним героєм. Намагається бути схожою на улюбленого героя зовні. Таким чином це плавно переростає у косплей.

Я займаюся косплеєм 13 років і маю свій фандом*. Це спільнота за інтересами, де обговорюють спільні питання та підтримують один одного.

З 2013-го року я серйозно займаюся косплеєм: шию одяг, створюю перуки і продумую образ до деталей. Коли людина починає жити косплеєм, вона вчиться виконувати різну роботу. У першу чергу - це художні здібності. Підлітки починають шити, створювати крафтові аксесуари, професійно фотографувати. І це тільки один з напрямків Аніме-культури..

Маю знайомих, які починали писати фанфіки* і потім стали журналістами. Окірім косплею, аніме-культура розвиває організаторські і комунікаційні здібності та дає змогу навчитися організовувати івенти, фестивалі, працюючи з людьми.

DT: Як ти знайшла свій аніме-фандом та почала знайомитися з людьми?

Жанна Грімм: У мій час люди сиділи у Вк. Це була основна платформа для спілкування раніше. Я додалась до рандомної аніме-групи, це була Косбенд* Каміваза (Kamiwaza). Мені написали і покликали на зустріч. Мені було всього 13 років. Батьки не хотіли пускати. Я покликала їх із собою, щоб вони не переживали. Поїхала з татом на анімку з цією компанією. 

DT: Як батьки сприйняли все це, коли поспілкувалися з анімешниками і як це відрізнялося від медійного треш-образу?

Жанна Грімм: Вони поспілкувалися з людьми. Побачили, що більшість не мають шкідливих звичок і не відповідають  образам медійних страшилок. Потім обмінялися номерами і дозволяли мені їздити до них на зустрічі самостійно.

А тепер, у мене зараз проходять тематичні зустрічі і я завжди рада буду бачити батьків учасників. Мені цікаво поспілкуватися і розвіяти їх сумніви. 

DT: Як твоє захопленням аніме-культурою і косплеєм переросло в організацію тематичних заходів? У вас велика компанія послідовників?

Жанна Грімм: Одного разу подруга покликала мене у проект «Міцурі» допомогти ведучій заходу. Це був 2016-й рік і я спробувала роль співведучої. Мені сподобалося і я вирішила розвиватися у цьому напрямку. Зараз у проекті «Таноші» працюють два організатори. Один з них був у «Міцурі». Як бачите, досі співпрацюємо. Всі ці здібності потрібно розвивати, з простого рівня і поступово йти до інших етапів. Вийде не з першого разу.

Якби не почала захоплюватися Аніме, то я працювала б барменкою. А це не так захоплююче…

DT: Жила б звичайним життям?

Жанна Грімм: Я живу звичайним життям, це і про Аніме. Процес схожий на організацію концертів. Відрізняється лише вузькою тематичною спеціалізацією. Я і досі дивлюся аніме. Нещодавно переглянула «Рагнарьок» - повість про кінець Світу.

DT: Враховуючи весь твій досвід роботи в аніме-спільноті, який правильний має бути підхід, до молодіжних рухів, ставлення до молодих людей? Як це насправді має сприйматись, чи це речі які не впливають на суспільство, чи це дійсно є елементом і єкономики, культури дозвілля і має сприйматись більш серйозно?

Жанна Грімм: Зважаючи, з якого боку на це дивитись. Зі сторони звичайної людини, яка цим захоплюється, тоді хотілось б побувати на більшій кількості різних івентів, розвиватись, дізнаватись щось нове, спілкуватись з однодумцями. 

А зі сторони звичайної пересічної людини, яка знає що зараз є і виникають нові субкультури, і вона прагне відкрити для себе щось нове, і має бажання відвідати щось подібне. Як для людини, яка хоче щось донести, то звісно є бажання щось організувати, і тим самим підтримати молодь у цей складний час, щоб ті вже могли обмінюватися думками, поглядами і самі щось донесли один до одного. 

Якщо брати точку зору людей які не хочуть ні вникати в суть, ні зацікавленості не мають нічого і не хочуть, ТО БУДЕМО ВІДВЕРТИМИ ДО НИХ ДОНЕСТИ ЯКІСЬ ДУМКИ МАЙЖЕ НЕМОЖЛИВО, воно їм не цікаво. Той самий «чвк редан», - я коли побачила все це, у мене вибачте, очі були як по п’ять копійок, наскільки це все  нісенітниця.

DT: Чи можеш ти сказати людям, наприклад, яка різниця між аніме-культурою, людьми з якими ти спілкуєшся, і робиш івенти, і оцим всім іншим (редан чи синій кит, тощо - ред.), щоб люди розуміли різницю.

Жанна Грімм: З чого почати ж? Якась, пробачте, «свинособака» в якомусь своєму російському ІПСО, чомусь вирішила взяти за основу, саме знак який фігурував в певному аніме (мається на увазі популярне аніме HUNTER X HUNTER, - ред), хоча це просто умовна художня символіка. Те саме, якби взяли до прикладу будь-який інший знак, якихось мафіозі з серіалу, але чомусь вирішили взяти цю символіку пов’язану з японською мультиплікацією. Не знаю, чому точно, але це вони почали поширювати, і в нас також. 

Вже ніби все це затихло, але під «реданівців» гребуть і приписують до них, зовсім всіх людей без розбору. Людей, які ходять з кольоровим волоссям, в оверсайз одязі, людей у яких було тату в вигляді павутини вже не один рік, а все це зовсім неадекватно і не правильно. Моя позиція така, - якщо школяр зробить якийсь неправомірний вчинок, то всіх ж школярів не рахують автоматично як вбивць. А коли твоє хобі, починають демонізувати, а ти розумієш що люди з твого оточення, і в цілому весь фандом, не є такими. 

А люди, які не дотичні до Аніме-культури, вони геть не розуміють ні ситуацію, але і хочуть розбиратися, а просто вішають ярлики. Я зараз ходжу з лавандовим волоссям і в костюмі оверсайз, то що мене тільки за цими ознаками ловити і везти до відділення поліції? В жодному разі. Не треба буди поверховими у таких питаннях. Якщо умовні «реданівці» і існують, то це можна буде побачити коли вони дійсно десь зберуться і почнуть умовну драку. Але де вони? Чому їх шукають там і серед тих, де їх просто немає?

Це схоже із застарілим уявленням, що якщо людина слухає рок-музику, то вона однозначно брудний смердючий панк. Це стереотип. Хоча до тих саме «панків» дуже погане відношення, не заслужене, адже це цілком пристойна субкультура, багатогранна і з чудовими представниками, як музикантів і гуртів, так і людей прихильників цього жанру. Першочергово, панк-культура, виникла як вигук свободи, і протесту проти політичного застою, корупції, проти заскорузлих норм моралі, протиправних урядів,.. Але потім пропаганда і деякі «унікуми» все перекрутили, і як наслідок, панк культура, довго не сприймалася адекватно і вірно.

DT: А якщо звернути увагу саме на проблематику різниці, між Аніме-культурою, і якимись іншими небезпечними субкультурами. Наскільки безпечна аніме культура і спільнота насправді, для дітей наприклад. Якщо батьки чи рідні хвилюються через це.

Жанна Грімм: Звичайно, як людина яка вже дуже давно в цьому знаходиться, і в нашому суспільстві, я розумію хвилювання батьків, адже в мене була саме така ситуація, мені казали:

«Виростеш то тобі воно буде не цікаво», «Шо це оце ти дивишся свої кітайські мультики». «ТАМ САМА ПОРНОГРАФІЯ» і т. д. 

Я хочу донести до батьків, що навіть якщо ви не хочете вникнути в суть того про що кажете, дитина не перестане це дивитись, через заборону. Адже їй цікаво, або навіть це буде банальний протест проти спроби обмеження і заборон. Якщо хочете зрозуміти дитину, розберіться що їй цікаво, хоча б поспостерігайте за нею, самі подивіться що вона дивиться. Звісно, аніме має різні жанри, і продукцію 18+ які також відрізняються. Це може бути просто картина, яка має обмеження по сприйняттю для дорослих, розкриває дорослі теми в діалогах, піднімає серйозні питання. Іноді, по контенту для дорослих, то так воно і є, як і в кіно наприклад. Але ж про все кіно не кажуть, що це порно і насилля чи щось таке. 

У вас ж є історія браузеру до прикладу, є батьківський контроль компах чи мобільних. Це теж не правильно, це втручання в особистий простір, але якщо батьки турбуються, вони можуть і самі поцікавитися чим саме захоплюється дитина. Подивитись, просто спитати назву аніме, яке дивиться дитина. Окей не дивіться його повністю, але хоча б почитайте про що там, адже жанри і вікові цензи завжди вказуються як і опис. 

Якщо дитина дивиться, до прикладу, Хаяо Міядзакі - це навпаки добре, це культурна спадщина Японії та Аніме-культури, класика. Яку можна сміливо радити до перегляду, і з якої можна починати ознайомлення з Аніме-культурою. Моя власна мати, яка не цікавилась аніме, оцінила деякі його твори, такі як аніме-фільми Хаяо Міядзакі та інші. 

DT: Дуже цікавим є момент того, що спільнота Tanoshi Party допомагає військовим. Розкажи про збори на ЗСУ. Які приблизні цифри, і які вже є досягнення у допомозі захисникам?

Ці питання важливі. Коли почалась війна, широкомасштабне вторгнення, які були ваші дії, адже аніме спільнота у вас вже була, заплановані заходи були. Але водночас, чи було доцільно їх продовжувати, і як це для переросло у допомогу військовим?

Жанна Грімм: З самого початку, у мене бувало пригорала одна «точка», оскільки в нас на 26-27 лютого 2022 було сплановано два івенти. Це про міста Камянське та Кривий Ріг. Ми були у четвер не вулиці, це 23-го було, і тут трублять всі ЗМІ, що збираються вводити надзвичайний стан. Ми просто за ніч перечитуємо майже всю конституцію і роздивляємося усі варіанти дій. 

Зійшлись на тому, що можна таки провести заплановані заходи у закладах, де є бункер, чи сховище для безпеки учасників. І водночас, де можна було викликати представників правоохоронних органів - поліцію, якщо буде потреба. 

DT: Тобто, ви вирішили заплановані заходи все ж таки провести?

Жанна Грімм: Ну, це за день до війни. Тоді ще не було нічого: не було введено військового стану, тільки було відомо про надзвичайний стан і з цього ще був вихід якийсь. А вже на 24-го лютого, в мене три пропущених, один від дідуся, він на жаль з росії, хоча і українець за походженням, з західної України, від мого співорганізатора - ще один, та подруги, у якої чоловік військовий… І я просто вже зрозуміла, що трапилось. 

В мене був ступор, спочатку. Кинулась забирати свою кішку з іншого краю міста, але не в тому суть. Прийшло розуміння, що почалась війна, і всі організатори і учасники рухів намагались якось волонтерити, якось допомогти. Спочатку, я волонтерила у перші пару тижнів у організації “КУСТ” в бомбарді. Тоді там було невелике приміщення, яке організували як приміщення для біженців. І ми їм допомагали.

DT: Тобто, на деякий час, твоя активність змінилась і вона перетворилась на волонтерську діяльність?

Жанна Грімм: Як і майже у всіх, хтось тікав з Дніпра, і тих, хто залишався у Дніпрі й допомагав людям. Декілька тижнів, надалі в мене вже психіка не витримувала. Я допомагала з бинтування пораненим військовим, але в мене потім просто здали нерви, бо це нереально важко. Тоді сприйняття реальності не працювало вже цілком корректно.

В перший час, після початку війни, я просто не знала, як допомогти, адже я така людина, що я не можу сидіти на місці. Треба щось робити, бо почалась війна, а війна мені обрізала все, абсолютно!

DT: Що ти почала робити, коли ти вже отримала виснаження після свого волонтерства? Коли ти зрозуміла, що тобі потрібна підтримка друзів з фандому і час знову робити івенти, з ухилом на допомогу ЗСУ?

Жанна Грімм: В якомусь сенсі так, потім вже пройшов певний час, вже почався квітень. Ми дивились, що принаймні «здається, вже якось поменше прильотів», а сидіти вдома вже не було сил, мізки не витримували.

DT: Ти зрозуміла, що людям теж потрібен якийсь відпочинок?

Жанна Грімм: Людям потрібно відволікатись, хоча б якось, хоч трохи відволікатись від війни або волонтерства. Ми підшукали місце, хоча про паті, чи якийсь івент, мови зовсім не йшло. Місце, де можна було хоча б невеликою компанією зібратись і відпочити. Вперше за час війни це була сходка в Парку Глоби, там буквально в п’ятдесяти метрах був бункер - тобто, якщо раптом десь сирена, ми могли б швидко дістатись безпечного місця. Я хвилювалась за безпеку тих, хто приходить.

Це все було домовлено, ми попереджали одразу, тому що все ж було лячно, і дітей можуть не пускати батьки через це. Навіть якщо пару людей збереться - то вже буде трошки легше, можливість видихнути у компанії з друзями. Але прийшло більше 40 людей - це дуже дивовижно! Були люди різного віку, і підлітки й дорослі. Як не дивно, навіть повітряних тривог тоді не було. Пощастило!

За деякий час, ми побачили, що починають відкриватися заклади, якась діяльність, дивимось що у нашому місці, у таких закладах, як наприклад «Махно»,  починають відбуватися якісь благодійні концерти, творчі події, і я зрозуміла одну річ, що всім зараз тяжко, і людям потрібно якось відволікатися. З іншого боку - ми як організатори незадіяні, а я, як дівчина, ще можу допомогти ЗСУ. 

Ми можемо робити збори військовим завдяки івентам, і дійсно через, деякий час, я зрозуміла ,що можна провести івент. З урахування мапи бойових дій, часу, безпеки і наявністю бомбосховища. Почали планувати івент на 18 червні 2022 року після довгої перерви. Ми не знали скільки людей зможе прийти, але сподівались, що хоча б на недовгий час, занурити людей у ту атмосферу, яка була до повномасштабного вторгнення. Для того, щоб вони могли згадати, і прийти до норми, хоч трохи відновити себе, і водночас, ми змогли якраз провести збір на ЗСУ. 

Тоді ми не уявляли, чого очікувати, сподівались хоча б тисячі на дві-три гривень, які вийде зібрати. Кажучи про перший івент після початку бойових дій, щоб придбати хоча б якусь кількість продуктів, якихось 30 банок тушонки, для передачі військових. На їх прохання.

DT: У вас на той момент уже були, у когось, друзі чи члени родини на фронті?

Жанна Грімм: Так. І друзі, і родичі, багато хто воював. І тому ми вирішили так: уже треба діяти.

DT: А як військові, яким ви допомагали, до цього ставились? Вони вважали доцільним проводити такі заходи?

Жанна Грімм: Вони, як і багато людей з Аніме-спільноти, як і інші військові-анімешники, розуміли, що такі заходи направлені першим чином на збори для ЗСУ. Що це не спроба якось нажитися, а спроба провести дозвілля для молоді і допомогти військовим. І людям, дати змогу відчути хоч трохи комфорту, щоб всі були б задоволені.

DT: Тобто, військові і люди розуміли, що людям потрібна деяка розрядка, ще й були вдячні за організацію зборів на допомогу ЗСУ?

Жанна Грімм: Так! Я не буду називати імен, але то була 93-та наша Дніпровська бригада, «Холодний Яр». У більшості, саме ці хлопці та дівчата отримують допомогу від нас. А один з військових, був одним з відвідувачів наших івентів, а зараз захищає нас.

DT: І він саме став тою ланок зв'язку з військовими, через якого, можна було комунікувати з військовими?

Жанна Грімм: І через нього. Я також не буду називати напрямки, але це одні з найгарніших, і на даний момент, ми туди все відправляли і відправляємо. До найближчих прифронтових міст, де діє доставка поштою, або через військових, які в відрядження чи відпустці, які можуть доправити до підрозділів потім, або хлопці які приїжджали на лікування, зняти шви і назад до підрозділів. Так ми передавали посилки. 

Були і простої, коли зібрані посилки по два тижні стояли, і чекали, поки буде можливість передати через волонтерів. Не хочеться матюкати нову пошту, але не завжди чи компанія, чи деякі оператори, розуміли критичну суть чи ситуацію. На жаль, бували певні конфлікти з ними.

DT: От за цей час, поки ти вирішила влаштовувати наразі івенти, приблизно на скільки ви змогли допомоги, або чим саме? Хочаб приблизно. 

Жанна Грімм: З чого ж почати? Максимальна на даний момент сума, яку ми назбирали, це більше ніж тисяча доларів. Вв загальних масштабах війни - це не дуже багато, але ця допомога яка йде напряму військовим, і я впевнена і знаю, що вона дійсно дійде кому треба, і на що треба. Всі звіти у нас є на Інстаграм сторінці, з фото всіх речей які ми відправляємо. Навіть речей які ми інколи і самі робимо, наприклад «бафи» для хлопців плюшеві, теплі, ми теж робили і відправляли. Їм було приємно, що ми зробили їх власними руками. 

DT: А як ти вважаєш, те що ти таким чином вирішила допомагати ЗСУ і зокрема «Холодному Яру», нашій бригаді з Дніпра, чи це спонукало підлітків, менших за віком, з заходів, більше думати про допомогу військовим?

Жанна Грімм: Про більшість я точно не знаю, але сподіваюсь, що воно так і є. Я з усіма так тісно не знайома, але думаю вони розуміють, для чого це все робиться. 

Проте, в мене є декілька дуже яскравих випадків, про які хочу розповісти. У нас (у Дніпрі, -ред.) чудово пам’ятають 14 січня, коли на «Перемозі» прилетіло, коли дуже багато людей, на жаль постраждало. І ми робили багато чого, про це репости кидали: куди можна приїхати для надання допомоги, що саме потрібно, а тоді було потрібно все -  пледи, одяг, ліки, руки.

DT: І як саме зреагувала аніме спільнота?

Жанна Грімм: Цікаво, що наприклад була дівчина Діана, яка відправила значні  кошти. Вона нас знала, і вона знала  відправивши кошти, що ми просто дійсно придбаємо те, що потрібно. 

Ми якраз допомагали, співпрацюючи з лікарнею Імені Мечникова, закуповуючи те, що нам звідти просили закупити. Наприклад, тоді конкретно був запит на одноразовий посуд, фруктів-овочів, щоб людям на перекус було в доступі. Як і для волонтерів, так і для постраждалих. До мене звернулись анімешники, щоб дізнатись як і через кого передати потрібне від себе, куди підійти? Це були двоє школярів, - для мене це було таке здивування. Дівчинка Олександра, а хлопчика звали або Радіон або Славік, пробачте - вилетіло з пам'яті. 

Дівчинка принесла речі, консерви, а хлопчик підійшов і сказав, що «от у мене є п'ятсот гривень, з дня народження, щоб купити потрібне». У мене тоді були “отакі очі”, для мене то було несподіванкою і була в ступорі, оскільки і приємно вражена. То було круто!

І коли я бачу такі приклади, мені хочеться плакати, пустити сльозу. Я розумію, наскільки це важливо, розуміти яке класне покоління зараз росте.

DT: Що ти можеш сказати на тезу, коли люди кажуть: «що під час війни - не час для забавок, фестивалів, івентів». Який аргумент ти можеш їм надати з цього приводу.

Жанна Грімм: Я можу привести пару аргументів. Я РОЗУМІЮ СУТЬ ТАКОГО ЗАКИДУ, але слід в першу чергу звертати увагу на те, для чого, з якою ціллю цей захід робиться. Про це ми вже говорили вище, тобто ми збираємо людей, щоб вони трошки відпочили, мізки привели до ладу. Ми обов’язково нагадуємо людям що зараз іде війна, нагадуємо про те, що треба піклуватися про власну безпеку, нагадуємо що є на жаль тривоги, є бункери. І ми завжди слідкуємо за повідомленнями про масовані обстріли, і попереджаємо, що заходи можуть бути перенесені на пізніший час.

По-друге, ці івенти допомагають зібрати хоча б якісь кошти для ЗСУ. Дають можливість нам долучитись. 

DT: А якщо б їх не було, то?

Жанна Грімм: Я не знаю, чи змінилось б щось кардинально, але б ми все одно допомагали і людям з аніме-спільноти і мали змогу допомогти військовим. 

DT: Але чи отримали б конкретні військові, цю допомогу, якби не було цих івентів? Може є приклади, коли від конкретних військових приходила подяка за отримання ваших посилок вчасно, і що саме це їм дуже допомогло в якихось ситуаціях? Говорячи про швидкість надання допомоги зусиллями у Tanoshi Party. 

Жанна Грімм: Звісно, що запити від військових задовольнялися б і без нас, але то були б їх власні кошти чи інших волонтерів, а так вони (військові) по-перше відчувають цю підтримку від спільноти. Те, що люди турбуються про їх захист. Мені, особисто, дуже приємно було знати, що ті ж самі бафи, які ми робили десь в жовтні, їх досі носять військові як нагадування. 

Мені це гріє душу і серце, бо ми тоді зробили 45 бафів за три дні, при тому, що мені багато хто допомагав. Ми збирались у «Кенді Ярн» - це магазинчик на Яворницького, який нам надав приміщення, де ми можемо просто сісти і в'язати. Це було дуже приємно, і нам також допомагли з матеріалами та порадами, як якісніше і швидше їх робити. Ми тоді дійсно зробили дуже якісні і гарні речі.

DT: Добре. А розкажи коли і де буде наступний ваш захід, зокрема, щоб і зібрати кошти для військових?

Жанна Грімм: Усі івенти “Tanoshi”, окрім закритих (бо ці івенти для повнолітніх), проходять зі збором коштів для ЗСУ. Закриті івенти направлені на невелику, обмежену кількість людей. Ціни на відвідування наших заходів, мінімальні. Ви можете глянути по схожим заходам в інших областях і зрозуміти, що в нас цінник надзвичайно малий. А наступний івент у нас буде в Кривому розі. 

Кривий Ріг - ми повертаємось, нарешті! Ми домовилися, ми змогли. 

Ми плануємо івент в Кривому Розі на червень місяць. З датою, ми ще міркуємо і хотіли б дізнатися у бажаючих відвідати цей захід, які числа були б для них зручними. Тож слідкуйте за оновленнями нашого Інстаграму Tanoshi Party, а в найближчому майбутньому з’явиться і сайт. 

А можливо, якщо буде зацікавленість, є плани на організацію безкоштовного ярмарку, з умовою того, що буде стояти якась скринька для донатів, в яку кожен може за бажанням скинути прийнятну для кожного суму на ЗСУ.

DT: Розкажи більше про історію створення “Tanoshi” і організацію таких спільнот.

Жанна Грімм: Перший проект який у нас був, називався «Міцурі», головним гарним організатором у нас була дівчина, зараз вона живе за кордоном, вже дуже довго. Ми тоді мали певні організаційні питання, певні протиріччя. Через якийсь час ми розійшлися. Приблизно за три–чотири роки, у мене був важкий стан, депресія, та я залишилась без соціального кола, для спілкування з людьми. Якось я поздоровляю свого екс-співорганізатора з Днем народження. Ми разговорились і мене невдовзі запросили до компанії, а я подумала «чому б і да» і через певний проміжок часу, ми подумали: «блін, а давай згадаємо молодість, давай зробимо аніме-паті ще раз». 

Після цього, ми вирішили вже працювати над новим проектом, він існує вже більше півтора року, та розвивається все більше і більше. Тепер він відомий під назвою «Таноші», з японської - це перекладається як “радість, розвага”. 

DT: Співпраця з громадськими та державними установами: як ти це бачиш? Чи допомагають з молодіжними заходами?

Жанна Грімм: У мене є дуже яскравий приклад, той же самий Кривий Ріг, зв'язок з людьми та громадськістю, управлінням того ж самого ДК де буде проходити наступний івент. Вони дуже зацікавлені у наших заходах для молоді. Водночас, я помічаю, що в Дніпрі є теж такі люди зацікавлені. Я дуже сподіваюсь на співпрацю з ними. Я бачу, що багато людей, до «бальзаківського віку», зацікавлені у цих заходах і це дуже круто, бо Аніме-культура, і в цілому японська культура, навіть якщо не враховувати мультиплікацію, починає набирати обороти все більше, і більше, і більше.

DT: Виходить, що громадські установи, в цілому зацікавлені в тому, щоб допомагати створювати івенти для молоді?

Жанна Грімм: На прикладі як у нас в місті організовували аніме-вечори, ми також плануємо цим знову зайнятис. Вірогідно, будемо починати з початку чи середини квітня-травня. Ми плануємо робити такі невеликі, спочатку збори, людей до 25-30 і дивитись, чи зацікавить це наших хлопців та дівчат. Посидіти разом, аніме якісь подивитися, можливо повнометражні фільми.

DT: Там теж буде допомога військовим?

Жанна Грімм: Звичайно. Є також певні умови від закладів, які хочуть спробувати цей формат, але обов’язково якусь  частину коштів ми будемо накопичувати. Будемо писати, що з івентів, одна з цілей - зібрати якусь суму, або якщо люди будуть не проти, то кошти будемо одразу відправляти на рахунок ЗСУ, або передавати волонтерам, яких ми знаємо.

Вони збирають якраз на штуки, які дуже потрібні військовим: накшталт тепловізорів, коптерів, дронів, тощо.

Фото з Жанною Грімм у образі "Ребекки" з Кіберпанку від фотографа Alex Blaur. 

• *Тайтл – окрема франшиза, аніме-серіал або фільм на аніме-сленгу. 
• *Фандом - це група людей за інтересами, які (наприклад) можуть шити разом костюми для косплею або озвучувати аніме-серіали разом. 
• *Фанфік - короткі або довгі історії, спеціалізація яких є окремі франшизи, фанатами яких є молодь, а головні герої - відомі особистості або персонажі. 

До слова, якщо у Вас є іноземні друзі, можете надіслати їм цю статтю Англійською: за цим посиланням.