Особливий погляд на кохання: особиста історія дніпровського гомосексуала

У 2019 році 23 червня у Києві пройшов прайд, або «Марш рівності» на підтримку ЛГБТ-спільноти. Це був один із останніх "нормальних" прайдів, які відбулись в Україні до коронавірусу та війни. Учасники зібралися на Володимирській вулиці та пройшли вулицями, скандуючи «Наша традиція – це свобода!» і «Бунтуй, кохай, права не віддавай!». В Україні потроху змінюється тенденція щодо ЛГБТ.

Багато хто переглядає свої погляди і зауважує, що люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією є в суспільстві і вони вимагають толерантності до себе. Ми вирішили поспілкуватися з гомосексуалом із Дніпра Сергієм про його ставлення до прайдів, можливість соціалізації у суспільстві та особисту історію прийняття себе.

- Як зрозумів, що тобі подобаються хлопці?

— Перші прояви були у 5-7 років. Це були експерименти з друзями провулком, ми балувалися, розглядали один одного. Але я не можу сказати, що на той момент мене це збуджувало. У 7 років ще не усвідомлював, що таке збудження. У школі мене хвилювало навчання. Плюс мене батьки «пхали» на гуртки, і я навіть не замислювався про це. Чітке усвідомлення прийшло у 14 років, коли ми поїхали до Ялти. Увечері я дивився з батьками телевізор і на музичному каналі був рядок «Вова з Луцька познайомиться з симпатичною дівчиною від 20 до 35 років і номер». Там же проскакували «М+М та якийсь номер» чи «хлопець шукає хлопця». Саме в той момент наче щось стукнуло. До цього я не думав, що можу бути не один. І потім, коли ми приїхали з моря, я заліз в інтернет і почав шукати, натрапив на сайт знайомств Мамба. З того моменту розпочався процес прийняття, дослідження. Хоча на той момент мене факт орієнтації не пригнічував. Я не стикався з жорстокістю цього світу, все в собі переживав, ні з ким не обговорював, та й не було з ким.

— Кому першим розповів про свою орієнтацію?

— Свідомо першою розповів моїй двоюрідній сестрі. Вона відреагувала цілком адекватно. Я знав, що вона також неформальних, вільних поглядів на життя. Коли розповів мені було 18 років.

— Як дізналися батьки і якою була їхня реакція?

— З мамою був аутинг (оприлюднення, публічне розголошення інформації про сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність людини без її на те згоди — прим. авт.): вона спалила листування у Вконтакті, коли я був у школі. Вона розповіла татові, вони обидва «ох.елі», відвезли мене до психолога. Тоді мені було 16 років. Вона (психолог — прим. авт) запитала, потім сказала мамі, що не буде говорити, що саме ми обговорювали, і що я сам можу ухвалити рішення. А я сказав, що зараз у мене випускний клас, я зайнятий навчанням, проморозив, грубо кажучи.

Я вступив до універу. Вже буквально через рік із хвостиком, коли вже не жив із ними, я приїхав додому в гості, заліз до ВК та вирубало світло. Я натиснув "вийти", але сигнал не пішов. Моя мама була б не моєю мамою, якби не залізла на сайт і знову не спалила листування вже з іншим моїм хлопцем. Вдруге вона вітчиму вже не говорила. У нас і так з ним були тертки. Вона сама поїхала до психолога. Та їй сказала: «Яка різниця, з ким ваш син, головне, що він щасливий». Тоді я не виключав варіанта, що власні батьки не пустять мене на поріг, тому що до цього був серйозний скандал. Хоча я знав, що мама завжди на моєму боці, але в тій ситуації... мало. З того часу ми більше цього не обговорювали. Ми дистанціювалися, чудово спілкуємося. Але іноді з мамою хочеться розставити всі крапки над «і», сказати їй, що я щасливий, моє життя мене влаштовує, і що я не поміняюся.

— Коли сталася перша закоханість?

— Вперше це сталося у 16 ​​років, у школі. Ми з тим хлопцем так і не побачилися, просто багато спілкувалися через соцмережі, була якась прихильність.

— Чи було насильство, коли люди дізнавалися, що ти гомосексуал?

— Нещодавно був випадок на Монастирському острові. Я був безпосереднім учасником того, що відбувається. Маски-шоу увірвалися до клубу, повалили нас на землю, обдурили, протримали всю ніч на холодній підлозі, вилучили телефони, розтрощили половину закладу. Ми подавали заяву, хоча я не хотів цього афішувати. У мене вкрали павербенко, в інших гроші, телефони, у когось iqos. А більше нічого такого ніколи не відбувалося. На роботі усі колеги знають. Звичайно, є постійне стебло, але досить прийнятне і тактовне. Відкритих агресивних випадів у мій бік за 1,5 роки роботи не було. Моє оточення здебільшого толерантне, але є родичі, і вони мають найбільший аргумент «що скажуть люди». Для мене не має значення, що про мене скажуть, мені є справа лише до батьків.

— Чи брав участь колись у прайдах? Як думаєш, який від них сенс?

— Цього року я пішов на прайд і, до речі, правильніше їх називати марш рівності. Належу до них максимально позитивно. Я хочу донести до суспільства, що я є, я не кусаюся, не полюю за кожною чоловічою дупою. Я не ходячий розповсюджувач якихось хвороб. Я законослухняний громадянин, працюю офіційно, сплачую податки. Приношу в це суспільство, можливо більше, ніж деякі. І я можу вимагати таких самих прав, як у інших гетеросексуальних людей, які мешкають у цій країні. Я хочу звичайних базових виразів почуттів: ходити в кафе з парубком, постити фоточки і писати про свою орієнтацію. Я ж не Pussy Riot, не ходжу голий і не намагаюся ущемити інших. Але головні думки, які іноді озвучують люди: «я, звичайно, все розумію, але тільки навіщо це випинати?», «у чому їх утискають, у них все нормально, вони не хворі, не нещасні, живіть нормально, не висовуйтесь на людях».

— Чи думав про переїзд із України?

— Думав їхати з цієї країни. Але зараз, коли маю зарплату, я впевнений у завтрашньому дні, відставив убік цю ідею. Але взагалі це була або Європа, або Америка. Ідеального міста поки що не знайшов. Прага прекрасна, це місто свободи, але там багато росіян, і це відчувається. Я дуже соціальний, мені хочеться мати контакт із людьми. Простіше мені було б у містах з українською діаспорою, хоча розумію, що ти все одно ніколи не станеш своїм, а чужим серед своїх.

— Як охороняєшся та перевіряєш здоров'я?

— ЛГБТ-ком'юніті має кілька всеукраїнських організацій, вони грантові. Вони створюють проект, наприклад, щодо захисту ЛГБТ від дискримінації, сексизму, захисту від ЗПС (захворювання, що передаються статевим шляхом — прим. авт.), ВІЛ-інфекції та СНІДу. Мета організацій, наприклад, юридична підтримка, якщо це дискримінація, психологічна підтримка, роздача презервативів, лубрикантів. Також це допомога тим, хто не може постійно купувати собі все це. Крім цього проводять 15-хвилинні скринінг-тести на ВІЛ, сифіліс, гепатити В, С. Я здаю всі ці аналізи раз на півроку. Ці тестування проводяться безкоштовно членам спільноти. Наразі в Україну навіть заходить доконтактна терапія щодо ВІЛ. Приймаєш таблетку та, грубо кажучи, ти захищений від передачі ВІЛ-інфекції. Але, звісно, ​​це допоможе від інших хвороб, які передаються статевим шляхом. Після складання таких тестів даються в подарунок «за сміливість» презервативи та лубриканти. Якщо щось не так, такі центри мають координацію з центрами з надання підтримки таким хворим. Усі анонімно.

— Де найчастіше знайомитеся?

— Є програми для знайомств, звичайнісінький Тиндер. Закладів для людей із ЛГБТ-спільноти у Дніпрі немає, наскільки мені відомо. Є одне місце, але туди більше приходять для тестування хвороб. Є гей-клуби, але після випадку на Монастирському бажання відбило їх відвідувати на якийсь час.

- Сім'я, діти, шлюб?

— Думав про сім'ю, партнерство (шлюб). У нашій країні це нереально, але я знаю українців, які уклали шлюб за кордоном. До усиновлення належу так само, як і до усиновлення дітей гетеросексуальними парами. Я не бачу причин перешкодити цьому. Але поки я прихильник категорії людей childfree. Можливо, це з розряду «переростеш». Але найближчими роками я не планую ні сурогатного материнства, ні усиновлення. По-перше, через нестабільність у країні та відсутність у мене таких грошей, а по-друге — не готовий.

Також ми розбирали тему про анальний секс і чи зробить він з вас гея?