Давня ДНК показала, чому пари неандертальців і Homo sapiens не були випадковими

Більшість сучасних людей мають невелику частку ДНК неандертальців — це спадок давніх контактів між різними видами роду Homo. Нове дослідження, опубліковане в журналі Science, проливає світло на те, як саме формувалися ці міжвидові пари. Про це повідомляє The Washington Post.

Ще у 2010 році науковці довели, що неандертальці та предки сучасної людини мали спільне потомство. Саме їхні нащадки передали частину генів сучасним популяціям Homo sapiens.

Втім, у геномі людини існують так звані «неандертальські пустелі» — ділянки з неочікувано низьким вмістом неандертальської ДНК. Одна з таких зон розташована на X-хромосомі, що особливо зацікавило дослідників.

Дві гіпотези — і одна відповідь

Вчені висували дві основні версії. Перша — що міжвидові союзи були нерівномірними, і частіше утворювалися між чоловіками-неандертальцями та жінками Homo sapiens. Друга — що внесок неандертальців із часом просто зник унаслідок еволюційного відбору.

Команда з Університету Пенсільванії проаналізувала геноми давніх людей і неандертальців, змоделювавши розвиток подій за обома сценаріями. Результати дозволили відкинути версію про поступову втрату генів через еволюцію.

Натомість дані підтвердили: протягом кількох історичних періодів, розділених приблизно 200 тисячами років, міжвидові пари формувалися за схожою схемою — чоловік-неандерталець і жінка Homo sapiens.

Керівниця дослідження, генетикиня-еволюціоністка Сара Тішкофф, зазначила, що такі висновки дозволяють зазирнути не лише в біологію, а й у соціальну поведінку давніх популяцій.

Що стояло за цими контактами?

За словами генетикині з Університету Брауна Сохіні Рамачандрана, вибірковість у формуванні пар могла виникати через активне змішування спільнот — наприклад, коли жінки переходили жити до групи чоловіків або навпаки.

Інші науковці припускають, що такі союзи могли бути наслідком нерівності влади або навіть примусових контактів. Деякі гіпотези вказують на можливість захоплення жінок Homo sapiens неандертальцями, що сприяло перенесенню генів між популяціями.

Згодом, коли чисельність сучасних людей зросла, напрям генетичного потоку міг змінитися — і ДНК неандертальців закріпилася вже в популяції Homo sapiens.

Професор Тель-Авівського університету Ізраель Гершковіц наголошує: цінність таких досліджень полягає не лише у факті схрещування, а й у розумінні того, як різні популяції Homo взаємодіяли між собою.

Нові дані свідчать: ці союзи не були випадковими чи поодинокими. Вони тривали тисячами років і залишили глибокий слід у генетичній історії людства.