Як виник міф про гетеросексуальність?

Категорії гомо- і гетеросексуальний є нічим іншим, ніж соціальним винаходом. Можливо, в майбутньому ми більше не матимемо в них потреби. Про це у матеріалі від BBC. 

У Медичному словнику Дорленда 1901 року гетеросексуальність визначалася як "ненормальний чи збочений потяг до протилежної статі". Двома десятиліттями пізніше, в 1923 році, словник Мерріама-Вебстера трохи звузив значення - "хвороблива сексуальна пристрасть до однієї особи протилежної статі". І лише 1934 року гетеросексуальність отримала визначення, з яким ми знайомі сьогодні - "прояв сексуального бажання до особи протилежної статі; нормальна сексуальність".

Щоразу коли я розповідаю про це, люди мені не вірять. Цього не може бути! Й справді, здається поняття гетеросексуальності завжди існувало в нашій культурі.
Кілька років тому в мережі оприлюднили відео, автор якого запитував перехожих, чи є, на їхню думку, гомосексуальність вродженою рисою. Відповіді були різними, але багато хто зазначав, що це - суміш природних чинників та виховання.

Після цього лунало вирішальне для експерименту запитання: "Коли саме ви вирішили стати гетеросексуалом?" Відчувши, що їх спіймали на упередженості, люди швидко погоджувалися з точкою зору репортера: з гомосексуальною орієнтацією, так само як й з гетеросексуальною, народжуються. Автори і учасники експерименту, здається, припускали, що будь-яка сексуальність є таким собі безперечним фактом, який не потребує жодних пояснень.

Про гомосексуальну ідентичність як соціальний конструкт написано чимало наукових та популярних праць. І вже нікого не здивує твердження, що ідея "гомосексуальності" увійшла в культуру в певний момент історії людства. Але чомусь ми дуже мало знаємо про те, що схожим чином з'явилося й поняття гетеросексуальності.

Цьому існує чимало причин, серед яких й релігійні упередження і гомофобія. Але, насправді, відповідь на запитання, чому ми ніколи не замислювалися про походження "гетеросексуальності", полягає в тому, що це явище - природне. Нормальне. Немає необхідності брати під сумнів те, що завжди існувало "само по собі".

Проте, гетеросексуальність існувала не завжди. Ба більше, немає жодних підстав вважати, що це поняття залишиться в культурі назавжди.

Коли гетеросексуальність не була нормою?

Перше, що спростовує думку про штучність поняття гетеросексуальності, є аргумент про розмноження. Здається очевидним, що сексуальний акт між протилежними статями існував стільки, скільки існує людство, а інакше, як взагалі би вижив наш рід. Але такий аргумент передбачає, що гетеросексуальність - це те саме, що й репродуктивний статевий акт. Це, насправді, не так.

Секс не має історії, - пише дослідник нетрадиційної сексуальної орієнтації Девід Гальперін з Університету штату Мічиган, - оскільки він є функцією організму.

Сексуальність, навпаки, є продуктом культури і тому має історію. Іншими словами, секс є невід'ємною рисою існування багатьох видів, це біологічна функція. А те, як сексуальні акти називають і які категорії в них виокремлюють, - явище історичне, і як таке може і повинно вивчатися. Сексуальні інстинкти існують в усьому тваринному світі (секс). Але в певний момент люди почали надавати їм значення (сексуальність). Коли ми говоримо про гетеросексуальність, ми маємо на увазі саме друге.

"До 1868 року не існувало ані гетеросексуалів, ані гомосексуалістів", - пише Ханне Бланк, авторка дослідження "Дивовижно коротка історія гетеросексуальності".
Людям, здається, просто не спадало на думку визначати одне одного за типом сексуальних стосунків або бажання, яке вони відчували. Звичайно ж, розрізняли сексуальну поведінку, деякі види якої були заборонені. Але акцент завжди робився на акті, а не на людині. Так що ж змінилося? Мова.

У 1868 році угорський журналіст Карл Марія Кертбені вигадав чотири терміна для опису сексуального досвіду: гетеросексуальний, гомосексуальний і ще два тепер забутих для назви мастурбації та скотолозтва, а саме "моносексуальний" і "гетерогенітальний".

Але в літературі термін "гетеросексуальний" вперше з'явився лише 1880 року. У 1889-му слово включили в каталог сексуальних розладів Psychopathia Sexualis. Англійський переклад дослідження вийшов у США тільки в 1993 році. На майже 500 сторінках каталогу слово "гетеросексуальний" використовується лише 24 рази і навіть не має індексу.

Можливо, це тому, що автора трактату психіатра Ріхарда фон Крафт-Ебінга більше цікавили "перверзії", ніж "нормальний" статевий потяг.
Терміном "нормальний" зловживали протягом всієї історії. Колись цілком нормальним вважалось і рабовласництво, й геоцентрична модель всесвіту.
Задовго до того, як статеві акти почали поділяти на гетеро- та гомосексуальні, в західному світі панувала інша опозиція - пов'язаний або не пов'язаний з дітонародженням. Біблія, приміром, засуджує гомосексуальні стосунки з тієї самої причини, з якої вона забороняє мастурбацію - за марне витрачання живоносного сімені.

І хоча цю ідею завжди активно пропагувала і просувала католицька церква та інші християнські конфесії, походить вона не від єврейського або християнського Писання, але з філософії стоїцизму.

Стоїки дотримувалися думки, що заради внутрішнього спокою людина повинна стримувати свої емоції та бажання, в тому числі й сексуальні. Вони наполягали на тому, що секс має виконувати виключно дітородну функцію. Ранні християнські богослови перейняли ідею шлюбно-репродуктивних стосунків, і за часів Августина, статевий акт заради продовження роду вважався єдиним нормальним видом сексу.

Хоча Ріхард фон Крафт-Ебінг в цілому додержується такого погляду на сексуальність, він зазначає, що інстинкт продовження роду є підсвідомим. Тим самим він відкриває простір, в якому потрохи починає зростати нове поняття норми - сексуального задоволення. Важливість переходу від репродуктивного інстинкту до еротичного бажання важко переоцінити, оскільки він визначає сучасні уявлення про сексуальність.

Коли сьогодні ми думаємо про поняття гетеросексуальності, в нашій уяві виникає історія на зразок такої. Біллі з дитинства розуміє, що його приваблюють дівчата. Одного разу він фокусує свою еротичну енергію на Сьюзі, він починає залицятися до нею, пара закохується і втілює у сексуальних стосунках своє еротичне бажання. Вони живуть довго і щасливо.

Якби не дослідження Краффта-Ебінга, ця історія могла би ніколи так і не стати "нормальною". Розуміння, що статевим інстинктом керує еротичне бажання стало революцією в уявленнях про секс. Воно також заклало основу для переходу поняття гетеросексуальності від "патології" в 1923 році до "норми" в 1934-му.

Секс і місто

Ідеї і слова часто є продуктами свого часу. Як стверджує Ханне Бланк, поняття гетеросексуальності почало розвиватися з підйомом середнього класу.
В кінці XIX століття населення європейських і північноамериканських міст почало швидко зростати. Люди, які переїжджали в міські центри, приносили з собою свої сексуальні збочення - проституцію, одностатеві стосунки і таке інше.

В селищах та маленьких спільнотах, де всі знали одне одного, контролювати таку поведінку було набагато легше, адже плітки були потужним стримуючим фактором. Анонімність міського життя спричинила зростання "аморальної" сексуальної поведінки. Оскільки релігія більше не мала такого впливу в суспільстві, виникла потреба в новій системі контролю. Середній клас, який швидко зростав, вже не міг вважати відхилення від нормальної сексуальності (тобто гетеросексуальності) гріхом, а потому винайшов поняття моральної деградації.

Це було найгіршою оцінкою, яку могла отримати людина. Деградація стала зворотним поняттям соціального дарвінізму. Якщо репродуктивний секс мав вирішальне значення для виживання і еволюції видів, відхилення від цієї норми почало вважатися загрозою для існування соціуму як такого. На щастя, такі відхилення можна було лікувати, якщо, звичайно, виявити їх досить рано, вважали експерти.

На думку Крафта-Ебінга, формування "сексуального відхилення" відбувалося на кількох стадіях, і на першій піддавалося лікуванню. Хоча з працями Крафта-Ебінга були знайомі переважно фахівці, перший, хто почав розповідати широкому загалу про сексуальність, - Фройд.

Австрійський психотерапевт був впевнений, що гетеросексуалами не народжуються, а стають. Гетеросексуальність для Фройда була досягненням - результатом успішно пройдених всіх етапів розвитку в дитинстві.

Згідно з Фройдом, шлях до гетеросексуальної "нормальності" пролягав через інцест - сексуальний потяг дитини до одного з батьків протилежної статі та бажання вбити другого - конкурента. Становлення гетеросексуальності в уявленні Фройда було досить кривавим і глибоко тривожним процесом.

Проте, теорія Едіпова комплексу цілком задовольнила суспільство, яке з радістю прийняло нове наукове пояснення, що є нормою.
1948 року американський сексолог Альфред Кінсі в своєму революційному дослідженні "Сексуальна поведінка самця людини" вирізнив типи чоловічої сексуальності за шкалою від нуля (виключно гетеросексуальний чоловік) до шести (виключно гомосексуальний). Багаторічні дослідження дозволили вченому дійти висновку, що велика, якщо не переважна, "кількість чоловіків мали в своєму житті принаймні деякий гомосексуальний досвід".

І хоча в працях Кінсі вперше зазначається можливість розмитості категорій гомо- і гетеросексуальності, вони все-таки "рішуче підтверджують поділ людської сексуальності на два полярних полюси".

Майбутнє гетеросексуальності

Цей поділ залишається й до тепер. "Ніхто не знає точно, чому ми маємо відрізняти гетеросексуалів та гомосексуалістів, - писав у 1984 році Венделл Рікеттс, автор "Біологічного дослідження гомосексуальності". - Здається тільки тому, що ми переконані, ніби такий поділ існує". І хоча поділ на ці категорії здається вічним і непорушним фактом природи, насправді, це не так. Це - лише поняття, які людство винайшло досить нещодавно для розмови про те, що значить для нас секс.
Це лише соціальний конструкт. І як вам скажіть будь-який французький філософ або дитина з набором Lego, все, що колись було сконструйовано, може бути так само легко деконструйовано. Якщо гетеросексуальності в минулому не існувало, вона не обов'язково має існувати й у майбутньому.

Нещодавно мене вразили своєю несподіваністю слова Джейн Ворд, авторки дослідження "Не гей". Під час інтерв'ю для моєї статті про майбутнє сексуальності вона запитала мене: "А чому би нам не подумати про те, що люди можуть культивувати свої сексуальні бажання, так само, як вони розвивають свій смак до їжі?"
І хоча комусь ідея плинності сексуального бажання може здатися досить бентежною, ми не можемо заплющити очі на той факт, що останні наукові дослідження спростовують теорію про вродженість сексуальної орієнтації.

Причини гомосексуальної поведінки дослідникам точно не відомі, але ясно одне, що особливого "гомосексуального гену" не існує. На мою думку, сексуальні бажання, як і всі наші бажання, змінюються і трансформуються протягом усього життя, а ці зміни мають означати й появу нових ідентичностей.
Якщо це так, тоді слова Джейн Ворд про те, що ми можемо культивувати свої сексуальні бажання, видаються цілком доречними. Хоча в них безперечно присутній і тонкий виклик: Чому нам так незручно від думки, що ми маємо владу над своєю сексуальністю і що ми можемо піддати сумніву здавалось би непорушний аргумент про те, що гомосексуальність і гетеросексуальність є вічними істинами природи?

Колись ідея гетеросексуальності була необхідною, оскільки людям знадобилося усвідомити, ким вони є і чому вони такі, а також відстояти право на свою ідентичність. З плином часу це поняття перетворилося на ярлик, що обмежує мільйони способів, за допомогою яких ми могли би виразити свої бажання, кохання і тривоги.

Можливо, це пояснює, чому в нещодавно проведеному опитуванні більше половини британців віком 18-24 роки зазначили, що вони не вважають себе гетеросексуалами на 100%. Це не означає, що вони регулярно практикують бісексуальні або гомосексуальні стосунки, а радше те, що вони, здається, більше не мають такої потреби в понятті "гетеросексуальність", як їхні попередники в XX столітті.

Навіщо міркувати про те, що є вродженим або етичним у біологічній природі людини? Багато з того, що людство високо цінує, приміром, медицина або мистецтво, є цілком неприродним. І в той же час, ми ненавидимо багато речей, які насправді є надзвичайно природними, як-от хвороби та смерть. Якщо ми самі обираємо, які природні явища вважати етичними, а які ні, це означає, що наш розум критерієм природності. Але природа не існує десь "там", незалежно від нас - ми завжди інтерпретуємо її зсередини, а значить - упереджено.

До цього моменту в історії Землі людський рід виживав лише завдяки різностатевому репродуктивному акту. Ще сто років тому суспільство надавало йому особливого значення, оскільки, турбуючись про збереження нашого виду, намагалося заохочувати до такого виду стосунків.

Але наш світ дуже змінився. Такі технології, як передімплантаційна генетична діагностика та екстракорпоральне запліднення, тільки покращуються. Перший людині, яка народилася від ЕКЗ торік виповнилося 25 років. У 2013-му понад 63 тисячі дітей були зачаті за допомогою ЕКЗ.

А всього понад п'ять мільйонів дітей з'явилися на світ завдяки допоміжним репродуктивним технологіям. Звичайно, це поки що дуже мало, але статистика завжди применшую цінність будь-яких технологічних досягнень на початку їхнього існування.

Гетеросексуальність втрачає свої позиції й з соціальної точки зору. Якщо колись гомосексуальні стосунки спричиняли гучні скандали, тепер світ набагато частіше вражають інтрижки політиків і знаменитостей традиційної орієнтації. Популярна культура рясніє історіями про невдалі романи та шлюби. А рівень розлучень та нестабільність стосунків свідчать про те, що гетеросексуальні пари мають не менше проблем, ніж гомосексуальні.

Межа між гетеросексуальністю і гомосексуальністю є не лише розмитою, як колись запевняв Кінсі, вона є цілковитим винаходом людства, міфом, до того ж доволі застарілим. Різностатеві сексуальні стосунки існуватимуть між чоловіками і жінками, поки не щезне людський рід. Але гетеросексуальність - як соціальний ярлик, як спосіб життя чи ідентичність - може зникнути задовго до того.