Війни не боїмося: Обличчя Бучі

Буча, колись тихе місто на околиці Києва, стала театром запеклих боїв і обстрілів. Більшість із 300 000 його жителів втекли. Але ті, хто не міг, як люди похилого віку, хворі та маломобільні, залишилися позаду. Багато з них одні без опалення, води та електрики. Вони глибоко травмовані і часто розплакаються, коли говорять з командою МКЧХ про те, що вони пережили.

 

З 13 по 20 квітня команда МКЧХ зареєструвала мешканців Бучі для отримання грошової допомоги. Деякі з них поділилися уявленням про те, як вони живуть сьогодні. Усі фото Альони Синенко/МКЧХ

 

 

Галина Дмитрівна, 70

Всі наші сусіди пішли. Ми поховали тут мого першого сина, і я не хотів залишати його могилу. Другий син мені сказав: «Мамо, я не залишу тебе одну». Отже, ми залишилися разом. Страх зводив мене з розуму. Я молився день і ніч.

 

 

 

Тамара, 75
Поїхали наші діти та онуки. Я залишилася з чоловіком. Йому 85, і він не може ходити. Я годую його і допомагаю переодягнутися. Ми живемо без електрики, газу та води. Мене переслідує звук війни. Нам нема куди йти. Кому ми потрібні?

 

 

 

Іван, 40
Разом з дружиною та нашими трьома дітьми ми сховалися в підвалі. Були й інші родини. Ми почули стрілянину надворі. Марина, моя дружина, постійно розповідала, як їй страшно. Вона перестала їсти. Потім одного ранку вона не прокинулася. Ми поховали її на вулиці у дворі нашого житлового будинку. Я думав про все, що ми хотіли зробити разом, але все відкладав на потім.

 

 

 

Василь, 65
Я йшов у невідомість? Чи помер би я десь по дорозі? Я волію померти вдома. Ми з сестрою сховалися в підвалі. Я нагріла чайник і поставила його біля свого ліжка, щоб зігрітися.

 

 

 

Володимир, 59
Моя сім’я пішла, але я вирішив залишитися стежити за своїм будинком. Я хотів стежити за своїми курами, собаками та городом.

 

 

Наталія, 68 років
Наші діти, наша внучка пішли, а наш хрещеник пропав безвісти. Тепер це лише мій чоловік і я. Від обстрілів у нас вибиті всі вікна. Після цього я три ночі не міг змусити себе лягти спати. Мені шкода тварин. У нас є кури, кролики, голуби.

Я годую п’ятьох котів і одну собаку, яку залишили сусіди. Ми всі змінилися. Молоді люди постаріли.

 

 

 

Галина Петрівна, 71
У нашому багатоквартирному будинку проживало лише п’ять осіб. Сусіди, коли йшли, дали нам поїсти. Я залишився доглядати за донькою. Їй 51, і вона перестала ходити від сильного стресу. Ми почули вибухи, але не змогли спуститися в підвал. Навіть коли було тихо, я не міг заснути від страху.