«Від вибуху я влетів у бетонну стіну»: історія гей-військового
Микола Милованов пройшов фронт, поранення й дискримінацію, але не втратив віри у зміни. Тепер він допомагає ветеранам і бореться за рівність для всіх.
Майже два роки 23-річний киянин Микола Милованов захищав Україну на фронті. У перші дні повномасштабного вторгнення він пішов добровольцем, воював на передовій, отримав важке поранення й був визнаний непридатним до служби. Його побратими навіть не здогадувалися, що поруч із ними воює представник ЛГБТК+ спільноти — не тому, що Микола це приховував, а тому, що на війні це не мало жодного значення. Про це пише видання "Факти".
Сьогодні він координує ветеранський напрям у громадській організації «Горді в Україні», розвиває власну справу та створює декоративні вироби на фрезерному станку. Каже, у кожну річ вкладає частинку душі й пам’яті про пережите.
Микола згадує, як 26 лютого 2022 року стояв у довжелезній черзі біля військкомату:
«Черги були такі, що командири не встигали записувати охочих. Після кількох відмов я приєднався до добровольчого підрозділу».
Попри «білий квиток» через ВІЛ-статус, він не сумнівався у своєму рішенні.
«Я жив із ВІЛ із 16 років, але не міг стояти осторонь, коли країна потребувала захисту», — каже боєць.
Згодом Микола зіткнувся з дискримінацією — один із командирів вимагав, щоб він покинув підрозділ через ВІЛ-статус. Але він не опустив рук і продовжив воювати.
На фронті Микола не приховував свою орієнтацію, але й не афішував її.
«Я служив у структурі з радикальними поглядами, але головна ненависть усіх була спрямована на ворога, а не одне на одного», — пояснює він.
«Я не міг сказати, що мене приїжджає відвідати хлопець. Казав — брат чи кум. Це боляче, бо навіть у разі біди я не маю юридичного права дізнатися, що з ним сталося. Ми маємо це змінити».
На Харківщині під час боїв Миколу контузило вибухом.
«Мене просто кинуло у бетонну стіну. Потім шпиталь, лікування, реабілітація… Лікарі не вірили, що я зможу ходити, але я встав».
Сьогодні Микола навчається на психолога, щоб допомагати ветеранам, які повертаються до цивільного життя. Його партнер продовжує воювати.
«ЛГБТ-військових набагато більше, ніж люди думають. Просто не всі відкриті. Але без толерантного законодавства камінг-аут у війську завжди буде ризиком», — наголошує він.
Микола переконаний, що ухвалення закону «Про інститут реєстрованих партнерств» стало б важливим кроком для всіх військових і їхніх родин.
«Це не про романтику, а про права, безпеку, медичні рішення. Ми не повинні бути невидимими у своїй країні».
Після поранення він вчиться цінувати спокій, не боїться виражати себе й мріє про Україну, де рівність стане нормою.
«Хочу, щоб Прайд був святом, а не протестом. Щоб ми могли просто бути собою — відкрито, вільно і з гордістю».
