Тиха любов під час війни: історія двох ЛГБТ-військових, розділених фронтом
Історія двох чоловіків, яких поєднала любов під час війни, але розділили фронти, бойові виходи й тиша після останніх повідомлень.
Війна в Україні має тисячі історій, але далеко не всі з них стають видимими для суспільства. Особливо рідко говорять про життя й почуття ЛГБТ-військових. Саме таку тиху, болісну й водночас надзвичайно людяну історію оприлюднила спільнота «Військові ЛГБТ».
Вони познайомилися у 2022 році. Їхній зв’язок почався з листування — довгих розмов, взаємної підтримки та тепла, яке народжувалося на відстані. У 2023 році одного з них мобілізували, і він пішов на фронт, але спілкування між ними не припинилося.
У 2024 році другий ухвалив власне рішення — підписав контракт із ЗСУ. Він сподівався потрапити до тієї ж бригади, але цього не сталося. Один воював на Запорізькому напрямку, інший — на Донецькому, і відстань між ними знову зросла.
Зустріч постійно відкладалася через бойові виходи, ротації та лікування. Вони писали одне одному щоранку й щовечора, ділилися страхами, втомою й відповідальністю, підтримували одне одного у найважчі моменти. Іноді зв’язок обривався — на дні повної тиші.
Та все ж їм вдалося зустрітися. Один приїхав у відпустку до Запоріжжя, інший саме вийшов із позицій і перебував у лікарні. Це була їхня перша й єдина зустріч — короткий, але надзвичайно цінний час, який залишився з ними назавжди.
Згодом вони знову роз’їхалися. За кілька днів після зустрічі один із них мав виходити на позиції. Після останніх повідомлень настала тиша. Почалися пошуки, а згодом надійшла звістка: після бойового виходу підрозділ потрапив у складну ситуацію, він зник безвісти, а пізніше з’явилася інформація, що його бачили загиблим.
Зі згоди партнера спільнота «Військові ЛГБТ» оприлюднила лише скрін останнього листування — без імен і деталей. Ця історія є нагадуванням про те, що гей-пари серед військових існують, служать, воюють і гинуть за Україну. І дуже часто їхня любов і біль залишаються непочутими.
