Саша Фірс про дрег, прийняття себе, творчість і підтримку мами

Удень Саша Фірс працює архітектором і проєктує дерев’яні будинки за технологією CLT, а ввечері створює сценічні образи та виступає як дрег-перформер. У новому випуску подкасту «Квірно кажучи» він розповів про дитяче захоплення маминими підборами, шлях до прийняття себе та особливості дрег-мистецтва. Про це він розповів у відео на ютуб каналі  КВІРНО КАЖУЧИ.

Для Саші ці два заняття не суперечать одне одному, адже і в архітектурі, і на сцені він працює з формою, матеріалами та втіленням власних задумів. В архітектурі результатом стає будівля, а в дрезі — образ, силует, макіяж, костюм, музика та історія, яку артист передає глядачам. Саме можливість створювати щось нове та видиме Саша називає однією з головних спільних рис двох своїх професій.

«Дрег для мене — це про зняття маски»

Саша пояснює, що для нього дрег не означає створення окремого персонажа, за яким людина може сховатися. Навпаки, сценічний образ дає йому можливість проявляти ті частини власної особистості, які в повсякденному житті можуть залишатися менш помітними. На сцені він дозволяє собі бути гучнішим, драматичнішим, яскравішим та екстравагантнішим, однак не вважає себе іншою людиною. Саша Фірс для нього — не вигадане альтер его, а частина справжньої особистості, яка отримує більше простору для самовираження. «Дрег для мене — це про зняття маски», — говорить перформер, пояснюючи своє ставлення до цього мистецтва.

Для людей, які мало знайомі з дрег-культурою, Саша пропонує сприймати її передусім як мистецтво перевтілення. За його словами, вона не обмежується лише дрег-королевами, адже існують також дрег-кінги та різноманітні експериментальні форми перформансу. Артист створює образ за допомогою зовнішності, рухів, поведінки, музики, костюма та сценічної драматургії. Саме тому дрег може поєднувати елементи театру, моди, танцю, музики, макіяжу та візуального мистецтва.

«Найважливіше, що варто розуміти: дрег — це мистецтво», — наголошує Саша.

Від маминих підборів до дрег-сцени

Перші прояви майбутнього сценічного захоплення Саша помітив ще в дитинстві. Йому подобалося взувати мамині підбори, брати її косметику та приміряти різне вбрання. У школі цей інтерес поступово перетворився на захоплення театром, де він писав сценки, вигадував героїв та обирав ролі, які дозволяли експериментувати із зовнішністю. Особливо його приваблювали антагоністи, яких у популярній культурі часто наділяли квірними рисами. Серед улюблених персонажів була Урсула з мультфільму «Русалонька», на яку Саша хотів бути схожим і тому створював власних героїв із можливістю використовувати косметику, перуки та підбори.

Після переїзду до Києва та поступового прийняття себе дитяче захоплення природно переросло у дрег. Саша почав відкритіше говорити про свої виступи, дивитися «RuPaul’s Drag Race» та знайомитися з творчістю українських і закордонних артистів. Значну частину роботи над образами він виконує самостійно, оскільки йому подобається саме ручна праця. Перформер вигадує форми й силуети, працює з макіяжем, стилізує перуки та створює або переосмислює костюми. Дрег він називає «крафтовою історією» — великим простором для різних способів творчого самовираження.

За яскравим сценічним образом стоїть значне фізичне навантаження. Перуки, кілька шарів косметики, корсети, підкладки для створення силуету, накладні груди, підбори та важкі костюми можуть спричиняти дискомфорт, особливо під час літніх виступів. Перед деякими шоу Саша обмежує їжу та воду, щоб не пошкодити складний образ і не виникла потреба переодягатися. Водночас він продовжує працювати над технікою та скорочувати час підготовки. Якщо раніше лише макіяж займав у нього близько чотирьох годин, тепер із цим завданням він може впоратися приблизно за годину.

Пошук себе та шлях до прийняття

Саша ідентифікує себе як квір-людину та говорить, що це відчувалося протягом усього життя, хоча усвідомлення власної ідентичності прийшло не одразу. У дев’ятому класі він почав шукати інформацію про це в інтернеті. Однак замість підтримки натрапив на матеріали, де квірність називали психічною хворобою, писали про «лікування» та психіатричні заклади. Такі тексти налякали підлітка та змусили його думати, що з ним щось не так, а страх довгий час обмежував можливість вільно проявляти себе.

Творчість у цей період залишалася для Саші безпечнішим способом показувати приховану частину власної особистості. Ситуація почала змінюватися після вступу до київського університету, де він побачив багато творчих людей та різні способи самовираження. Важливу роль у прийнятті себе відіграла і психотерапія, хоча відповідного фахівця Саша знайшов лише з п’ятої спроби. Під час роботи з психотерапевтом він досліджував стосунки з батьками, внутрішні переживання та поступово приходив до більшого прийняття себе. Терапія розпочалася незадовго до пандемії коронавірусу, а період ізоляції, за його словами, дав можливість більше зосередитися на власному внутрішньому стані.

Мама, яка підтримала сина

Розповідаючи про камінг-аут, Саша передусім згадує мамину реакцію. Коли він нарешті відкрився їй, вона заплакала, але причиною були не розчарування чи неприйняття. Мама пояснила, що давно здогадувалася про його квірність, однак свідомо не хотіла тиснути на сина або змушувати його говорити про це раніше, ніж він буде готовий. Вона просто чекала моменту, коли Саша сам наважиться на розмову. Для нього ця реакція стала важливим свідченням того, що мама приймала його ще до того, як він зміг назвати те, що відчував.

«Вона заплакала через те, що знала. Для неї це було: нарешті ти мені відкрився», — пригадує Саша.

Після камінг-ауту мама стала ще активніше підтримувати його захоплення дрегом. Вона купувала першу косметику та перуки, віддавала свої підбори для виступів і допомагала розбиратися з основами макіяжу. Саме тому Саша називає її не лише біологічною мамою, а й своєю дрег-мамою. У дрег-культурі так можуть називати досвідчену людину, яка допомагає новому артисту формувати образ, опановувати сценічні навички та входити до спільноти.

Мама однією з перших бачить нові ідеї Саші, фотографії та відео з його виступів. Він радиться з нею під час створення образів, а порівняння з мамою у дрезі сприймає як особливий комплімент.

«Мені здається, вона — моя найбільша підтримка й опора. Коли люди кажуть, що в дрезі я схожий на маму, для мене це найбільший комплімент, тому що моя мама неймовірна», — говорить перформер.

Саша шкодує лише про те, що не наважився поговорити з нею раніше, адже, на його думку, її підтримка могла б полегшити прийняття себе та зменшити кількість нав’язливих думок про власну «інакшість».

Говорячи про родини, які поки не приймають квірних дітей, Саша наголошує, що кожна така ситуація є індивідуальною. Він ділиться власним досвідом і радить, якщо це можливо, дати близьким час, адже сама квірна людина також могла йти до прийняття себе роками. На його думку, батькам може знадобитися додаткова інформація та пояснення, особливо якщо раніше вони не знали відкритих ЛГБТІК+ людей. Водночас свої поради він ґрунтує передусім на позитивному досвіді стосунків із власною мамою. Для Саші її підтримка стала одним із важливих факторів на шляху до впевненішого самовираження.

Якою Саша бачить українську дрег-сцену

Українську дрег-сцену Саша називає недостатньо розвиненою та переважно клубною. За його спостереженнями, регулярні шоу найчастіше відбуваються у гей-клубах, тоді як широка аудиторія мало знає про інші форми дрегу та незалежних перформерів. Окремо він говорить про номери, у яких використовують расистські практики, мізогінні жарти або російськомовний культурний матеріал. На думку Саші, такі виступи можуть формувати у глядачів стереотипне уявлення про весь дрег і знецінювати роботу артистів, які створюють складні концептуальні номери. Власним підтримувальним середовищем він називає українську ballroom-спільноту.

За словами Саші, у ballroom він відчуває сестринство між перформерами та спільні цінності, зокрема неприйняття расизму, трансфобії та мізогінії. Водночас він не вважає українську дрег-спільноту єдиною монолітною групою. На його спостереження, вона складається з окремих середовищ, які об’єднуються навколо різних майданчиків та цінностей. Сам Саша наразі переважно виступає на ballroom-подіях і хотів би бачити там більше глядачів, які не належать безпосередньо до спільноти. Для нього це також спосіб зробити дрег помітнішим для ширшої аудиторії.

Одним із серйозних викликів він називає суспільне неприйняття. Перформерам може бути складно навіть безпечно дістатися на захід у сценічному образі, тому за можливості Саша користується допомогою подруги з автомобілем. Він пояснює, що під час поїздок у таксі можна зіткнутися з упередженими поглядами або образливими коментарями. Водночас проблеми, за його словами, виникають не лише з боку людей поза квір-спільнотою. Саша також говорить про випадки внутрішнього неприйняття та негативної реакції на дрег серед людей, які самі пов’язані з ЛГБТІК+ середовищем.

Погрози після вірусного відео

У соцмережах Саша поєднує дві свої головні теми — архітектуру та дрег. Одне з його відео про можливу забудову київського фунікулера набрало близько пів мільйона переглядів і привело багато нових підписників. Приблизно через тиждень після цього він опублікував відео зі своїм дрег-виступом. Після публікації в коментарях та особистих повідомленнях, за словами Саші, з’явилася хвиля образ і неодноразові погрози фізичною розправою. Зазвичай він ігнорує такі повідомлення та блокує людей, які їх надсилають.

Не менш болючою для нього стала реакція деяких людей, пов’язаних із ЛГБТІК+ спільнотою. Саша розповідає, що частина знайомих і людей, з якими в нього виникали романтичні симпатії, змінила ставлення після того, як він почав відкрито показувати свій дрег. За його словами, дехто продовжував насміхатися навіть після того, як він прямо говорив, що така реакція завдає йому болю. Саме тому перформер наголошує на важливості підтримки всередині спільноти. «Ми маємо стояти одне за одного й підтримувати одне одного. Нам і так вистачає загроз ззовні», — говорить він.

Водночас навколо себе Саша сформував коло друзів і представників ballroom-спільноти, поруч із якими почувається безпечно. Він мріє не лише про сильнішу українську дрег-сцену, а й про здоровіше квір-середовище. Серед проблем, які він хотів би бачити подоланими, перформер називає расизм, трансфобію, бодішеймінг та внутрішню квірфобію. На його думку, підтримка між людьми всередині спільноти важлива не менше, ніж протидія зовнішній дискримінації. Саме взаємна підтримка, за його словами, може створювати безпечніше середовище для творчості та самовираження.

Як народжується дрег-перформанс

У Саші є список приблизно з десяти ідей майбутніх номерів. Підготовка починається з теми балу, категорії та тривалості виступу, адже в деяких випадках на ліпсинк артист має трохи більше хвилини. Через це музика, драматургія та візуальне рішення повинні працювати дуже концентровано. Після вибору композиції Саша створює загальний концепт, продумує костюм і вирішує, чи потрібне сценічне перевтілення або раптове розкриття нового елемента образу. Музику він монтує так, щоб у номері виникала драматична кульмінація.

Натхнення Саша часто знаходить у мюзиклах і кутюрних показах, особливо в моді 1990-х років. Костюм він може пошити сам, придбати або повністю переосмислити за допомогою стилізації. Значну увагу перформер приділяє перуці, макіяжу, нігтям, взуттю та реквізиту, адже кожна деталь має працювати на загальну історію. При цьому Саша майже не репетирує номери, віддаючи перевагу імпровізації. Для нього важливо не просто точно виконати ліпсинк, а створити цілу фантазію, у яку на кілька хвилин потрапляє глядач.

Своїм улюбленим Саша називає номер в образі павича під драматичну композицію у виконанні Меріл Стріп із мюзиклу «Mamma Mia!». За його словами, під час цього виступу плакали глядачі та судді, і саме тоді він відчув, що зміг передати залу власні переживання. Після цього номера знайомі почали асоціювати його з павичем та надсилати фотографії цих птахів із жартівливими підписами про «Сашу Фірса на прогулянці». Водночас перформер не хоче залишатися заручником одного образу, хоча таке порівняння називає приємним.

Серед артисток, які його надихають, Саша називає Сашу Велюр і Сашу Колбі. У творчості Велюр його захоплює концептуальний підхід та здатність перетворювати сцену на несподівану візуальну історію. У Колбі він бачить поєднання сексуальності, драматичності, професійної довершеності та жіночої сили. Водночас натхнення він знаходить і у власних вдалих образах. Позитивна реакція аудиторії мотивує його розвиватися, вдосконалювати техніку та шукати нові форми.

Дрег як спосіб говорити про важливі теми

Для Саші дрег є не лише особистим способом самовираження, а й інструментом для публічних заяв. Напередодні Міжнародного дня видимості трансгендерних людей він створив номер, у якому спочатку з’явився в образі Герміони, а потім зняв перуку та перетворився на Волдеморта. Цю зміну він задумав як символічний перехід і завершив виступ виходом із трансгендерним прапором. За словами Саші, таким чином він хотів переосмислити персонажів Джоан Ролінґ, до публічної позиції якої щодо трансгендерних людей ставиться критично. Перформанс став прикладом того, як соціальне повідомлення можна передати через драматургію, музику, перевтілення та візуальні символи.

Водночас Саша не планує залишати архітектуру. Поза сценою він працює з технологією CLT, яка передбачає використання перехресно склеєної деревини, та хоче розвивати дерев’яну архітектуру в Україні. Він вважає її важливою частиною культурної спадщини, про яку почали забувати, а також бачить у такій роботі екологічний напрям розвитку. Для нього архітектура і дрег залишаються двома різними сферами, які водночас мають спільну основу — створення форми та втілення задуму. В одному випадку результатом стає будинок, а в іншому — сценічний образ, який існує протягом виступу.

Серед особистих мрій Саша називає виступ на Бродвеї. Він також хоче бачити дружнішу дрег- і квір-спільноту, представники якої уважніше ставляться до досвіду одне одного та не допускають дискримінації всередині власного середовища. У короткому бліці перформер назвав улюбленим фільмом мюзикл «Чикаго», оскільки йому подобається, що сексуальність героїнь там показана не лише як об’єкт уваги, а й як джерело їхньої сили. Улюбленим місцем у Києві Саша називає Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка, з яким у нього пов’язані дитячі спогади про поїздки з мамою. Він любить це місце за бузок, корейську ділянку, оранжерею, ліси, пагорби, галявини та можливість побути серед зелені.

Серед улюблених страв Саша називає солодкі млинці з абрикосовим варенням, які також нагадують йому про дитинство. Художню літературу він майже не читає та жартує, що власної фантазії йому вистачило б на окрему книжку. Натомість його цікавлять наукові тексти про фізику й астрономію. Головним меседжем до глядачів Саша називає пошук гармонії із собою та відсутність страху перед тим, що людина носить усередині. На його думку, мистецтво може стати способом проживати та передавати різні емоції, а власну ідентичність не варто сприймати як щось, чого потрібно соромитися.

«Поганих емоцій не буває. Усі емоції важливі, і весь свій стан можна передавати через мистецтво. Якщо ви квірна людина, пишайтеся своєю квірністю, бо це один із найбільших подарунків, які дало вам життя», — підсумував Саша Фірс.

Ваш донат дуже потрібен для авторів і функціонування сайту - https://www.nikopoltoday.com/donate  (https://send.monobank.ua/jar/47W9Qm75Vz)