«Ми б не познайомилися, якби не війна»: історія Макса і Михайла

Макс і Михайло жили в Києві, однак познайомилися не там. Після початку повномасштабного вторгнення обидва залишили столицю в пошуках безпечнішого місця та опинилися у Вінниці, звідки родом Михайло. Саме там, у місті, де звичне життя раптово змінилося, вони зайшли у застосунок для знайомств і домовилися про побачення.

«Ми б не познайомилися, якби не війна», — згадують Макс і Михайло у матеріалі Gender Zed. Перша зустріч швидко переросла у другу, а згодом чоловіки почали жити разом. Вони підтримували одне одного в період невизначеності та поступово зрозуміли, що їхні стосунки — це не лише спільний досвід війни.

Михайло працював танцівником і хореографом, а Макс — у ресторанній сфері. На початку стосунків вони самі не знали, наскільки серйозним буде їхній зв’язок, адже навколо тривала війна, а майбутнє здавалося непередбачуваним.

«На початку стосунків ми допомагали одне одному не збожеволіти. Вже потім ми почали думати: чи це справді кохання, чи просто спільна травма війни», — розповідають чоловіки.

З часом їхні розмови змінилися. Вони почали говорити не тільки про те, як пережити черговий день, а й про спільне майбутнє, власні почуття та те, ким є одне для одного.

Пропозиція була майже як конспіративна операція

Приблизно рік тому Макс і Михайло заручилися. Пропозицію Михайло підготував разом зі спільними друзями, намагаючись до останнього зберегти сюрприз.

Знайомі повели Макса до магазину нібито для того, щоб придбати меблі. Тим часом Михайло готував усе на пляжі, а коли Макс прийшов, підійшов до нього зі спини та обійняв.

За словами пари, ситуація нагадувала сцену з фільму «Титанік». Подруга передала Михайлу квіти, після чого він поставив головне запитання: «Ти вийдеш за мене?».

Макс відповів: «Так».

Після заручин почалася підготовка до весілля. Спочатку чоловіки розглядали Німеччину, однак, за їхніми словами, процедура укладення шлюбу там могла тривати роками. Тому для реєстрації шлюбу вони обрали Данію.

Весілля в Данії зібрало лише 12 близьких людей

У Данії Макс і Михайло провели офіційну церемонію та весілля, на яке запросили друзів і подруг. Загалом на святкуванні були присутні лише 12 людей, однак для пари цей день став одним із найщасливіших у житті.

«Це був наш найщасливіший день», — згадують чоловіки.

Водночас саме невелика кількість гостей стала однією з причин, чому Макс і Михайло мріють про ще одне весілля. Цього разу вони хочуть відсвяткувати його в Україні та запросити всіх рідних і близьких.

Їхня мрія не означає, що перша церемонія була для них недостатньо важливою. Навпаки, офіційний шлюб став важливою подією для пари, але вони хочуть мати можливість зібрати разом усіх людей, які їм дорогі.

В Україні їхній шлюб не має такого самого правового статусу

За кордоном Макс і Михайло офіційно стали подружжям. В Україні одностатеві пари наразі не можуть укласти шлюб, а питання законодавчого визнання сімейних прав таких пар залишається предметом суспільної та політичної дискусії.

Для чоловіків це не лише питання можливості називати себе подружжям. Юридичне визнання сім'ї стосується майнових відносин, спадкування, взаємного представництва та можливості ухвалювати рішення у критичних ситуаціях.

Особливо гостро ці питання звучать під час війни. Для подружжя важливо мати юридичні механізми захисту одне одного незалежно від обставин.

Макс і Михайло стежать за дискусією щодо нового Цивільного кодексу та сподіваються, що Україна принаймні визнаватиме шлюби, укладені українцями на території країн Європейського Союзу.

«Хочеться, щоб наша рідна держава бачила нас і визнавала наше існування», — говорять вони.

Пара думає про повернення в Україну

Макс і Михайло розглядають можливість повернення в Україну. Однак для них важливим є не тільки питання юридичного статусу їхньої сім'ї, а й загальної безпеки та ставлення до ЛГБТ+ людей.

Чоловіки наголошують, що у випадках насильства через сексуальну орієнтацію правоохоронні органи мають належним чином реагувати та розслідувати такі злочини. Вони хочуть бути впевненими, що в Україні зможуть жити відкрито та не залишаться без захисту у випадку дискримінації чи насильства.

«Якщо когось побили на вулиці через сексуальну орієнтацію, має бути покарання. Поліція має розслідувати, а не розводити руками», — наголошують Макс і Михайло.

Для ЛГБТ+ людей питання рівності не обмежується одним законом або можливістю зареєструвати шлюб. Йдеться також про можливість створювати сім'ю, жити відкрито та розраховувати на захист держави у випадку порушення прав.

Вони мріють сказати «так» ще раз, але вже вдома

Історія Макса і Михайла почалася з війни, яка змусила їх залишити Київ і шукати безпечнішого місця. Випадкове знайомство у Вінниці поступово переросло у спільне життя, заручини та офіційний шлюб у Данії.

Тепер перед парою постає питання повернення додому. Вони хочуть бачити Україну країною, яка визнає їхню сім'ю та гарантує їм такі самі базові права й захист, як іншим подружжям.

А ще Макс і Михайло мріють про друге весілля. Цього разу — в Україні, серед усіх рідних і друзів.

«Ми мріємо, що колись у нас буде ще одне весілля — вже в Україні. Адже на нашій церемонії було всього 12 людей. А так ми зможемо зібрати усіх близьких і рідних», — розповідають вони.

Для них це не спроба переписати власну історію. Це бажання продовжити її вдома — у країні, яку вони вважають своєю, та одного дня зібрати за одним святковим столом усіх людей, яких люблять.