Історичний досвід та світові моделі регулювання сімейних союзів під час криз

Аналітичний матеріал, щодо впровадження цивільних партнерств в Україні під час воєнного стану. Як вимоги євроінтеграції та захисту прав ЛГБТК+ та усіх військових перетинаються з питаннями статевої рівності в армії, державної безпеки й виїзду за кордон в умовах агресивної війни.

Чому виконання конституційного обов'язку стосується всіх громадян, на прикладі Європи й Америки, та як уникнути корупційних схем і фіктивних союзів у мобілізаційній системі з досвіду розвинених країн Світу.

Еволюція інституту цивільних союзів у мирний час та періоди модернізації

Світова практика правового визнання одностатевих пар демонструє чітке розділення на дві основні юридичні концепції, які впроваджувалися переважно у стабільні політичні періоди у Європі та світі.

Перша модель полягає в ухваленні окремого закону про реєстровані або цивільні партнерства, яка паралельно з класичним шлюбом врегульовує майнові, медичні та соціальні права пар, що було реалізовано у Данії ще у 1989 році, а згодом у Німеччині, Великій Британії та країнах Балтії.

Друга модель передбачає повне відкриття інституту шлюбу для всіх громадян без зміни термінології чи створення додаткових статусів, як це відбулося в Нідерландах у 2001 році або у США після рішення Верховного суду у 2015 році.

В обох випадках держави реформували законодавство у відповідь на тривалий суспільний запит та судові прецеденти, спираючись на стабільну правоохоронну систему, спроможну контролювати юридичну чистоту укладених союзів та повну відсутність війни.

Воєнні кризи та прискорене реформування цивільних прав у світовій історії

Аналіз світової історії доводить, що великі війни часто ставали каталізаторами кардинальних правових змін, оскільки державам доводилося мобілізувати ресурси та забезпечувати лояльність усіх груп населення, включаючи меншини.

Під час Другої світової війни Велика Британія та США були змушені переглянути жорсткі обмеження щодо використання жіночої праці у військово-промисловому комплексі та допоміжних військових підрозділах, що заклало засади подальшої гендерної рівності в оборонній сфері.

Іншим прикладом є Держава Ізраїль, яка в умовах перманентного воєнного стану та затяжних конфліктів ХХ століття вибудувала унікальну систему, де загальний військовий обов'язок поширюється як на чоловіків, так і на жінок, а сімейні та партнерські права військовослужбовців жорстко синхронізовані з обов'язками перед оборонним відомством.

Ці приклади демонструють, що розширення прав громадян у моменти екзистенційних криз працює на зміцнення держави лише тоді, коли воно супроводжується чітким визначенням обов'язків для кожної правової категорії.

Позиція міжнародних партнерів і сутність західних вимог щодо рівності

Поширена думка про те, що Сполучені Штати та Європейський Союз висувають Україні ультимативну вимогу негайно провести загальну мобілізацію жінок в обмін на фінансову та військову допомогу, є результатом неправильного трактування дипломатичних документів та цілеспрямованої дезінформації, зокрема зі сторони рф.

Політичні умови євроінтеграції та реальні критерії Європейського Союзу

Офіційні вимоги західних партнерів у межах переговорного процесу щодо вступу України до ЄС сфокусовані на виконанні рішень Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Маймулахін та Марків проти України» від 1 червня 2023 року. ЄСПЛ констатував порушення державою Конвенції про захист прав людини через повну відсутність правової форми визнання одностатевих пар, і саме усунення цієї дискримінації є обов'язковим критерієм у сфері верховенства права та довіри українців задля повернення додому, навіть під час війни.

Захід вимагає створення прозорого та захищеного правового поля для всіх громадян, але не втручається у внутрішні мобілізаційні плани чи стратегічні рішення Генерального штабу Збройних Сил України. Водночас, в цій безжальній війні - це справжній виклик для України та кожного українця, який ще не вирішувала жодна зі сторін конфлікту.

Гендерні стандарти НАТО та концепція добровільності в оборонній сфері

Передусім, варто відначити, що НАТО й партнери не були на місці України під час збройної агресії рф, тому... Зараз і раніше, міжнародні стандарти, які впроваджують країни НАТО, передбачають поступовий розвиток гендерної рівності через створення рівних умов для побудови кар'єри, усунення штучних бар'єрів для доступу жінок до бойових посад та захист від сексуальних домагань у війську. 

Маючи тривалий час, без критичного втручання ворога, жодна країна Північноатлантичного альянсу, за винятком Норвегії та Швеції, не використовує примусовий загальний призов жінок нарівні з чоловіками у випадку повномасштабних конфліктів, натомість роблячи ставку на контрактну армію та професійну добровільну службу. Вимоги міжнародних інституцій щодо толерантності та ліквідації дискримінації спрямовані на те, щоб жінки та ЛГБТК+ особи, які вже залучені до оборони України, мали такий самий рівень соціального та правового захисту, як і інші військовослужбовці.

Реформи, яких так очікує Захід, від країни в стані брутальної оборони ворогом, стосуються справедливості усередині системи, а не примусового розширення мобілізаційних списків за рахунок усього цивільного жіночого населення. Але, як це має працювати в Україні?

Воєнний стан і правові парадокси одностатевих партнерств

Між мирними вимогами і жорстикими реаліями... Запровадження інституту реєстрованих партнерств в умовах чинного воєнного стану створює очевидний правовий парадокс, спричинений різними й нечесними правилами виконання військового обов'язку для чоловіків та жінок в Україні.

Нерівність у виконанні військового обов'язку між жіночими та чоловічими парами

Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», загальна мобілізація та обмеження на перетин державного кордону поширюються на чоловіків віком від 18 до 60 років, тоді як для більшості жінок, чомусь, служба залишається добровільною.

У ситуації, коли дві жінки укладають офіційне партнерство, вони отримують статус членів сім'ї першого ступеня споріднення з усіма супутніми майновими правами, проте обидві зберігають повну свободу пересування та право вільно покидати межі держави.

Натомість у чоловічій одностатевій парі обидва партнери залишаються військовозобов'язаними, підлягають призову на загальних підставах і не мають права на виїзд за кордон.

Така ситуація та вимоги породжують об'єктивну асиметрію у сфері виконання державних обов'язків, де юридично ідентичні союзи мають кардинально різні практичні обмеження, що сприймається частиною суспільства як прояв статевої нерівності в умовах війни.

Позиція громадян за кордоном та повернення людського капіталу

Для десятків тисяч ЛГБТК+ українців, що бояться військових дій та які після початку повномасштабного вторгнення опинилися в країнах Європейського Союзу, питання легалізації партнерств є ключовим маркером цивілізаційного вибору України та "стіною", яка заважає їм повірити, що Україна, нарешті, стала безпечною для них, щоб повернутись додому. 

Перебуваючи у толерантних європейських суспільствах, громадяни бачать реальне забезпечення прав людини і прагнуть повернутися в Україну, яка поважає їхню ідентичність та захищає їхні родини на законодавчому рівні.

Проте, для таких українців, неможливість юридичного оформлення стосунків удома виступає стримуючим фактором для повернення людського капіталу, необхідного для повоєнного відновлення. Держава має продемонструвати готовність до модернізації правової системи, одночасно даючи чіткі відповіді на питання, як функціонуватимуть ці союзи в умовах мобілізації, щоб прогресивні зміни або вимоги партнерів, не спричиняли розколу серед тих, хто залишається всередині країни та несе тягар оборони.

Запобігання корупційним ризикам та фіктивним союзам у мобілізаційній системі

Між молотом вимог і ковадлом поля битви... Між Основним аргументом критиків негайної легалізації одностатевих союзів під час війни є ризик використання нового інституту для створення корупційних схем і уникнення мобілізації чоловіками або жінками. 

Механізми протидії схемам ухилення від служби через цивільні партнерства

В українській сучасній історії вже зафіксовані багаточисельні випадки укладання фіктивних шлюбів із жінками з інвалідністю або багатодітними матерями задля отримання відстрочки або права на виїзд за кордон.

У випадку з чоловічими партнерствами корупційний ризик мінімізується самою логікою чинного законодавства, адже факт укладання союзу між двома чоловіками не дає жодному з них автоматичного права на звільнення від служби чи перетин кордону, оскільки обидва підлягають мобілізації. 

А у випадку з жінками, це повна відсутність будь-якої відповідальності та причетності до захисту країни, як такої. 

Щоб повністю заблокувати потенційні маніпуляції, держава має чітко прописати у нормативних актах, що реєстрація партнерства не змінює індивідуального військовозобов'язаного статусу громадянина та не розширює перелік підстав для відстрочки від призову, крім випадків, які вже передбачені для традиційних сімей.

Синхронізація прав подружжя військовослужбовців та обмеження на виїзд

Чи існує взагалі ключ до вирішення цієї дилеми? Важливим елементом забезпечення справедливості є однакове регулювання прав та обов'язків для партнерів тих громадян, які вже зі зброєю в руках захищають державу.

Один із варіантів, це коли дружини та чоловіки військовослужбовців Збройних Сил України, які самі не перебувають на службі, мають законне право не мобілізуватися, проте логіка воєнного стану вимагає збалансованого й підходу до їхнього особливого статусу. 

У контексті легалізації партнерств та жіночої мобілізації виникає пропозиція щодо запровадження додаткових юридичних зобов'язань, за якими партнери або подружжя осіб-військових, що перебувають чи ні на передовій, отримують статус суб'єктів особливого державного захисту, але водночас на них можуть поширюватися обмеження щодо тривалості або, чи взагалі, перебування за кордоном під час ведення бойових дій.

Такий підхід дозволить уникнути ситуацій, коли один із партнерів користується фінансовими та соціальними пільгами від держави як член родини військовослужбовця, перебуваючи при цьому в безпеці за межами країни без наміру повертатися. Запровадження інституту партнерств має відбуватися синхронно із посиленням відповідальності членів родин захисників України за фіктивність таких союзів, де виявлення умисного укладання договору виключно заради майнових чи соціальних вигод без реального ведення спільного господарства тягнутиме за собою кримінальну відповідальність, як це працює в більшості розвинених демократій світу.

В такому випадку, як адекватний варіант, будь-який військовий/а буде знати, що коли він/а повернеться додому - його буде чекати родина, яка була захищена державою. 

Шлях до балансу між вимогами щодо права людини та оборонними викликами держави

Усьому свій час... Остаточне вирішення правових парадоксів та усунення статевої дискримінації в умовах війни можливе лише через глибоку реформу всієї системи військового обліку, зокрема із залучення жінок, та комплектування Збройних Сил України.

Створення єдиних правил військового обліку на основі професійних критеріїв

«Contra spem spero! !» Замість застарілого підходу, заснованого виключно на статевій сегрегації, держава має поступово переходити до індивідуального обліку громадян на основі їхніх професійних навичок, цивільних спеціальностей та реальних потреб оборонного комплексу незалежно від статі, гендеру або орієнтації.

Якщо правила військового обов'язку будуть спиратися на рівність й повагу, і водночас, індивідуальну спроможність та кваліфікацію кожної конкретної людини, незалежно від її статі чи сексуальної орієнтації, це автоматично зніме напругу довкола питання, чому одні категорії громадян мають право виїзду за кордон, а інші — ні. Тоді укладання цивільного партнерства виконуватиме свою первинну гуманітарну та правову функцію: захищати кохання, забезпечувати гідність людей та гарантувати безпеку родин, не перетворюючись на інструмент для маніпуляцій чи вимог партнерів з оборонними й правовими обов'язками громадян перед своєю державою.

Світовий досвід безпекового та фінансового контролю: чому статус партнера військового вимагає жорсткої перевірки

Погляд на США й НАТО... Що варто знати українцям? Запровадження інституту реєстрованих партнерств в умовах війни та вимог партнерів актуалізує не лише питання протидії фіктивним союзам, але й безпекові ризики. 

Світова історія та сучасна практика країн НАТО, зокрема США, доводять, що надання цивільній особі статусу члена родини військовослужбовця автоматично відкриває їй доступ до певного рівня державної таємниці, військових баз, логістичних даних та закритих соціальних систем. 

Безліч українців хочуть жити як в Америці та Європі, та чи знають, як у них це працює? Саме у Сполучених Штатах діє багаторівнева система верифікації партнерських і шлюбних союзів, яка повністю унеможливлює ситуації, коли людина може безконтрольно користуватися захистом держави, перебувати за кордоном чи здійснювати шпигунську діяльність на користь ворога під прикриттям сімейного статусу.

У США при Міністерстві оборони функціонує Департамент з контролю за фіктивними союзами та безпекою родин військовослужбовців, який застосовує інструменти глибокого фінансового аудиту та детальних перевірок.

Спільне проживання таких партнерів у Америці чи Європі перевіряється не просто на папері, а через моніторинг банківських рахунків, спільних кредитних зобов’язань, договорів оренди та навіть геолокаційних даних.

Окрім цього, Служба військової контррозвідки США проводить регулярні особисті інтерв'ю з обома партнерами окремо, де ставляться детальні запитання щодо побуту, особистого життя та фінансів. 

Якщо один із партнерів військового тривалий час перебуває за кордоном без вагомих на те підстав або відмовляється від проходження безпекового інтерв'ю, державна допомога і захист негайно блокується, а сам цивільний партнер позбавляється права на в'їзд до військових об'єктів чи отримання інформації про службовця.

Саме країни ЄС та НАТО розглядають шлюб або партнерство з військовим не як безумовний привілей для цивільної особи (як це часто буває в Україні), а як зону спільної відповідальності. Це гарний приклад для українців. 

Чи усі українці в Україні та за кордоном, знають, що у США та НАТО фінансова допомога та юридичний захист надаються лише тим партнерам, які пройшли повну процедуру верифікації та довели реальність свого союзу. Маніпуляції з інформацією або спроби "зливу" даних за кордоном у таких системах караються за статтями про державну зраду та фінансове шахрайство одночасно.

Краще там, де нас нема? Цей досвід Америки і Європи, є критично важливим для України та кожного українця, незалежно від статі чи гендеру: легалізація квір-партнерств має супроводжуватися аналогічним суворим контролем з боку спецслужб, щоб кожен партнер військового — незалежно від статі — розумів, що державний захист накладає жорсткі зобов'язання щодо лояльності, безпеки та законності, які спрямовані на захист національних інтересів під час війни.

Раніше! ! Загроза, яку не хочуть бачити українці: як ворог маніпулює неповнолітніми та що з цим робити.

Сподобалась стаття? Підтримайте нас гривнею: https://send.monobank.ua/jar/47W9Qm75Vz