Цивільні партнерства необхідні: чи тільки військовим?

Помітно, що від початку повномасштабної війни у русі за права ЛҐБТК+ стала дуже потужно фігурувати теза про ЛҐБТК+ військових. Вона є основним меседжем в кампанії на підтримку впровадження в Україні інституту цивільних партнерств, і люди нею активно послуговуються в контексті інформаційної боротьби з проявами гомо*фобії.

Наявність в українському війську та зокрема на фронті ЛҐБТК+ людей — важливий аргумент. Починаючи з першого камінг-ауту в українській армії, який здійснив Віктор Пилипенко, що був активним учасником Революції Гідности та захищає нашу країну ще з часів АТО та ООС, та закінчуючи ситуацією станом на зараз, коли десятки військових здійснили свої камінг-аути, які можна подивитися на сторінці організації ЛҐБТК+ військових України. І це при тому, що всі ми знаємо: не всі ЛҐБТК+ військові відкриті. Але і кількості відкритих уже достатньо, аби сказати, що квір-люди в ЗСУ — не випадкові одиниці, а системне явище, і Україну зараз захищають і гетеро, і лесбійки, і ґеї (тощо).

Інтенсивність боїв змінюється, і Україна не розголошує відкрито даних по втратах зі свого боку. Проте, «1 червня президент Володимир Зеленський сказав, що на полі бою щодня гинуть 60-100 українських військових, а 500 отримують поранення (зі статті BBC Україна)». І це при тому, що велика війна триває вже більше року. Порахуйте самі, скількох людей ми втратили. Це — наші солдати, наші захисники, завдяки життю яких існує Україна і живемо ми. Вони ризикують найдорожчим, і ми маємо віддячувати їм хоча би повагою та забезпеченням рівних прав.

Відсутність шлюбів для одностатевих пар створює ряд проблем для них. У контексті війни та загрози життю партнерів вони стоять особливо гостро. Без офіційного шлюбу не можна потурбуватися про близьку людину в реанімації, не можна передати у спадок своє майно, не можна надати можливість партнеру поховати своє тіло. Чоловік на фронті, чия жінка чекає на нього вдома, знає, що в разі його смерті вона отримає бодай компенсацію, і її не виженуть на вулицю з орендованої квартири, поки вона відходитиме від шоку втрати. Жінка на фронті, чия кохана чекає на неї вдома, знає, що тут так не буде, бо вони просто не мають цих прав.

ЛҐБТК+ військові — це аргумент, що повинен переконати людей підтримати рівні права для одностатевих пар. Треба бути геть відбитим ідеологічним фанатиком, без жодної людяности, емпатії та співчуття, аби сказати тут «я всєравно протів». Проте, чи повинна теза про ЛҐБТК+ військових бути домінуючою, хіба що не єдиною зараз? На мою думку, аж ніяк!

Коло 45 тисяч — людські втрати у російсько-українській війні станом на 2021 рік, до повномасштабного вторгнення; більшість цих людей — цивільні. Від 24 лютого мирних українців та українок від рук росії помело сотні тисяч. І серед усіх цих людей є ті самі гетеро, ґеї, лесбійки та бісексуальні люди, і всі вони так само стикаються з тими самими проблемами: якщо ми однієї статі, то юридично ми — ніхто, і прав у нас нема.

Люди помирають, і не тільки від війни. Якщо казати про цивільні втрати не прифронтових районів, варто згадати бодай той факт, що в Україні за рік помирає більше людей у ДТП, ніж від російських ракет. Це тисяча — півтори людей щороку. Але чи маємо ми говорити про необхідність надання рівних прав людям тільки в тому разі, якщо вони перебувають під загрозою смерті? Чи маємо ми говорити про права військових, які можуть загинути, і мовчати про права цивільних, які хочуть жити?

Життя — тут і зараз. 12 грудня 1991 року Україна позбавила своє законодавство від совєцької заборони на гомосексуальні стосунки, і з тих пір ЛҐБТК+ громадяни України вже 33ій рік чекають можливості реєструвати свої відносини на рівні з гетеро-парами. Ми говорили про себе на Маршах, ми казали про це на телебаченні і в соцмережах, ми зверталися до народних депутатів і писали петиції президенту. СКІЛЬКИ МИ МАЄМО ЧЕКАТИ?

ЛҐБТК+ люди хочуть мати право реєструвати свої стосунки. ЛҐБТК+ люди хочуть мати можливість користуватися тими ж правами, що і люди в різностатевих сім'ях. ЛҐБТК+ люди хочуть турбуватися одне про одного та бути в безпеці, захищеними, знати, що їхні партнери чи партнерки не залишаться без нічого у разі їх смерті. І це актуально для всіх і завжди: для людей на фронті і в тилу, під час війни і коли буде перемога і мир. 

Також читайте публікацію про війну та нашу ідейну боротьбу.