Перехрестя. Вірш К. Вернер

Перехрестя

Сядь тут зі мною під плином близьких зірок. 

Будемо довго мовчати, так ніби нас вже нема. 

На перехресті Арктура і Веги лунає рок, 

Тисячу років, – ти чуєш? – лунає рок, 

Там де сама пітьма. 

Пустка чорнить пальці й очі немов мазут, 

Колами ходять недолі чужих планет. 

Тисячу років я навіть не знаю, як тебе звуть, 

Тисячу років ти навіть не знаєш, як звуть мене. 

Чаc закінчився. 

Лишився хіба сам вдих. 

У гітариста ось-ось порветься суперструна. 

На перехресті Арктура і Веги за мить спалахнуть сліди, 

Всіх тих, хто прийде за нами та після нас. 

Ні, це не біль і не відчай, 

Не сміх, 

Не страх.

Просто Чумацький Шлях розгорнув сувій. 

Просто ми вдвох загубилися у стежках, 

І все ніяк не знаходимося в собі. 

У чорних дірах зіниць мерехтить краса. 

Листям потік метеорів летить униз. 

На перехресті Арктура і Веги ніхто не сам, 

Тут не повинен ніхто, – чуєш? – бути сам. 

Ну ж бо. 

Сядь поруч. 

Дай руку. 

Дивись. 

Дивись.

А подякувати автору ви можете задонативши гривню за посиланням або підписавшись на канал автора.