Брат. Вірш К. Вернер

Брат. Вірш К. Вернер

0
Kateryna Verner

Натхнення

Світлина для ілюстрації.

На читання тексту піде: 4 хвилин

У темнім лісі за деревом – тільки дерево.  Як ти загубиш себе, то за сим заплакати?  Братець-вовк вийшов до нього з темряви.  – Хочеш літати? Стрибни, – усміхнувся лагідно. 

Брат

 

Краплі на склі змивають останнє диво, 

Буря складає крокви мов орігамі. 

 

Ходить дворами він, скоса у вікна дивиться, 

Не відчуває пустку по-під ногами. 

 

Світло ліхтарне у вічі влітає голками, 

Спомин про кров солонить кожен вдих металом. 

Ходить він, pгадує зустрічі з братцем-вовком. 

Хоч, якщо чесно 

На вовка 

Брат не скидався. 

У вісім років долоні не мають міцці. 

У вісім років обачність не має сенсу, 

У вісім років світ схожий на добре місце, 

У вісім років ліс схожий на інший всесвіт. 

 

Світло вростає мовчанкою в шемріт листя, 

Плями латаття по річці 

Човгають кораблями. 

Там вони грали 

Чи то в партизан, 

Чи в лицарів, 

Там він лишився сам

На пустій галявині. 

 

У темнім лісі за деревом – тільки дерево. 

Як ти загубиш себе, то за сим заплакати? 

Братець-вовк вийшов до нього з темряви. 

 

– Хочеш літати? Стрибни, – усміхнувся лагідно. 

 

 

Ні, не стрибнув. Злякався. Побіг додому, 

Ще до вечері заснув. 

Вві сні бачив: 

Гладь болота. 

Ліс шелестить віковічну глибоку втому, 

А по-під ними щось б'ється, 

Велике, 

Слизьке, 

Холодне. 

 

Мама комусь дзвонила, 

Шукала ліки. 

Кеди дільничного втому в підлогу шаркали. 

 

Братець-вовк мовчки чекав та зітхав під ліжком, 

І крадькома 

Спостерігав із шафи. 

 

 

У чотирнадцять світ тестить тебе на крихкість, 

У чотирнадцять авжеж варто бити першим. 

У чотирнадцять у лісі не чутно криків, 

Може тому він і схожий на власне пекло. 

 

Ніч вдовж по небу зірки розсипає просом. 

Померки в хащах чорнять пальці й погляд сажею. 

 

Там він лежав: биті ребра та юшка з носа. 

Що там іще боліло уже не важить. 

 

Тиша у лісі важка й гостра, мов каміння, 

Як упадеш на неї – живіт розпореш. 

Братець-вовк вийшов з тіней коріння, 

Не запитав нічого. 

Та був десь поруч. 

 

 

Ні, не стрибнув, звичайно. Не стало сили. 

Якось-то встав і почовгав собі до хати, 

Мати кричала, за що їй такого сина, 

Батько з могили не міг ні про що кричати. 

 

Після наснилося: щось там повзе під голками, 

Крутиться, 

Тисячооко глядить у 

Вічі, 

 

Братець-вовк у коридорі ходив по колу, 

Міряв три метри паркета і власну вічність. 

 

 

У вісімнадцять світ врешті-решт риє яму. 

У вісімнадцять ще вчишся лічити, що залишилось. 

У вісімнадцять буваєш у лісі п'яним, 

З паском, що добре пасує хіба до шиї. 

 

Вітер з болота відгонить сном і застудою. 

От би хильнути кави – немає кави. 

 

Там він стояв і чекав, поки впали сутінки, 

Потім – ще трохи чекав, 

Та не дочекався. 

 

Поміж гілками і небом живуть повір'я. 

У темнім лісі всі гадки – порожні й марні. 

- Хочу, - сказав порожнечі, 

Гілкам, 

Повітрю. 

І от тоді він стрибнув. 

І злетів у хмари. 

 

 

Як хтось блукає в корінні, хтось буде в кроні, 

Хвилі шукають пісок, 

Тиша йде по гамір. 

Часу немає. 

Вічність – не довше кроку. 

 

–  Годі, ну годі, маленький мій братець-ґава. 

 

 

Хащі пантрують свої мовчазні історії. 

Вигини трас дзеленчать та гудуть машинами. 

 

Ходить дворами він, тисячоокий, крилатий, напівпрозорий. 

 

– Брате, який дивний ліс. 

Як я міг тут жити?

 

До слова, ця майже-поема з'явилася під впливом творчості Лавкрафта. А у Києві вже незабаром відбудеться безкоштовна лекція, на якій ви зможете дізнатися про те, як робота Говарда Лавкрафта у публіцистиці вплинула на його творчість у жанрі темної фантастики.

Приєднуйтесь до Telegram

Дякуємо, що ви з нами. Слідкуйте за нами на Facebook, щоб отримувати від нас найцінніший контент.


Дата створення: 2024-06-10 15:35:50 · Читачі: 292

Обов'язково прочитайте