Болотяний Король. Вірш К. Вернер

Болотяний Король

 

Він приходить вночі, 

Паркет не рипить під ним.

 

У долонях його – жабуриння, в очницях – дим. 

І тече з його рота гірка каламуть води. 

 

Він говорить: 

я був завжди. 

Був до того, як ви збудували собі доми, 

Був до того, як ви осягнули концепт пітьми, 

Як навчились боятись її, палити вогонь, садовити глід. 

 

Словом, я був до того, як ви навчились чекати мене з боліт. 

 

Він говорить: 

Ходімо зі мною із дому. 

Я дам тобі інший дім. 

Замість стелі – рогоз, вологий пісок під ним. 

Замість стін – завісу вербового листя і комиші,

Замість серця – камінчик, 

Хвилівник замість душі. 

 

Замість струн із заліза – струну дощу. 

Я навчу тебе тиші, і тишу тебе навчу, 

Покажу тобі полиск зірок – одвічний нічний маяк. 

 

І ти станеш До Того, Як. 

 

Будеш тут до того, як сталь прогниє, а міста впадуть, 

Будеш тут до того, як час із золота зробить ртуть, 

Як у мертвих будинках оселяться ящірки та сичі. 

Будеш тут до того як люди навчаться 

гострити ножі і кілки, 

Ну тобто 

стрічати 

тебе 

вночі.