Віталій — воїн, що повертається до життя завдяки реабілітації в Дніпрі
Як Віталій, мобілізований директор з Харкова, після важкого поранення в боях на сході України бореться за своє відновлення в реабілітаційному центрі Дніпра.
Віталію 42 роки. До повномасштабного вторгнення росії він був директором одного з промислових підприємств у Харкові. Життя чоловіка змінилося в серпні 2024 року, коли його мобілізували до лав Збройних Сил України. Після проходження навчання, Віталій став частиною штурмової бригади, яка була відправлена на «нуль» — в епіцентр бойових дій. Про це повідомлено в прес-центрі Дніпровської міської ради.
1 жовтня Віталій і його побратими отримали завдання зачистити посадку і евакуювати поранених. Операція, що здавалася стандартною, обернулася пасткою. Вороги накрили українських захисників перехресним артилерійським та танковим вогнем.
«Ми опинилися між двома посадками – нашою і ворожою. Поле було як на долоні. Бігли, як олімпійці! Ніколи так швидко не бігав, і це ще з важкою амуніцією!» – пригадує Віталій.
Коли вони дісталися до призначеної точки, на них чекала засідка. Почався бій. російські дрони скидали гранати, обстріли не припинялися, і бійці опинилися в умовах, де їхні життя висіли на волосині. Віталій не став винятком: його врятував бронежилет, хоча кулі все ж залишили сліди на тілі. Під час бою він отримав осколкове поранення в поперековий відділ.
«Коли відмовили ноги, я відчув, що щось не так. Відповз в укриття й продовжував відстрілюватися. З поля бою врятували побратими. Вони понад добу несли мене на собі через поле. Багато хто з них теж був поранений», – ділиться захисник.
Зараз, після численних медичних процедур і операцій, Віталій проходить реабілітацію в спеціалізованому центрі Дніпра. Попри постійний біль, що не припиняється ні на день, чоловік зазначає, що прогрес у лікуванні вже помітний.
«Я дуже вдячний фахівцям, які тут працюють. Вони професійні, приділяють багато уваги і загалом відчувається гарне ставлення. У самому центрі гарні умови. Я відчуваю, що амплітуда руху помітно збільшилась, можу краще розгинати коліно. Дуже хочу стати на ноги, самостійно пересуватися, хоча б на милицях», — розповів військовий.
Олександра, фізична терапевтка, яка працює з Віталієм, розповідає, що вірогідність того, що пацієнт зможе ходити, становить близько 50%. Проте на це потрібен час і постійна праця.
«При первинному обстеженні пацієнт не був мобільним у ліжку та поза ним. Це означає, що він не міг пересідати з ліжка на крісло колісне та навпаки. Зараз він вже може це зробити і це дуже важливий результат. Біль дійсно ще є, але це нормально з його травмою, він з часом вщухне. Пацієнт дуже вмотивований, хоче бути самостійним. Також дуже допомагає, що в нього є підтримка рідних», — каже Олександра.
