У Дніпрі вшанували загиблих в Іловайську та підтримали родини захисників, зниклих безвісти

У Дніпрі відбувся важливий і щемливий захід, присвячений вшануванню пам’яті захисників, які загинули або зникли безвісти під час подій Іловайського котла у 2014 році. Зустріч організували для родин, котрі вже понад одинадцять років живуть у стані болісної невизначеності, продовжуючи шукати своїх синів, чоловіків та братів. Про це повідомлено в прес-центрі Дніпровської міської ради.

Підтримка для родин, які шукають своїх героїв з 2014 року

Захід ініціювала громадська організація «Об’єднання рідних зниклих безвісти «Надія», за підтримки міського голови Бориса Філатова. Вікторія Солодухіна, заступниця голови організації, наголосила, що більшість родин шукають своїх близьких з перших днів Іловайської трагедії:

«Без підтримки пережити таке горе дуже важко. Ми разом вже 11 років. Сьогодні ми зібрали родини Героїв, щоб поговорити про те, як ми живемо, що болить, і пригадати хлопців».

До зустрічі долучилися 20 сімей, серед яких — родина Дмитра Польського, бійця, що зник під Іловайськом 29 серпня 2014 року.

«11 років у статусі зниклого безвісти»

Мати Дмитра, Лариса Польська, поділилася болючими спогадами:

«Ми довго не знали правди. Дзвінки тривали по 36–40 секунд — казав, що поганий зв’язок. Потім нам повідомили, що Дмитро нібито загинув, але ДНК не співпало. Уже 11 років син у статусі зниклого безвісти. Ми тримаємося завдяки цьому проєкту — ніхто не розуміє нашого болю так, як інші мами».

Іловайськ — ключова подія війни, яку не можна забути

Начальник управління ветеранської політики міськради Антон Малий наголосив на важливості збереження історичної пам’яті:

«Іловайськ — одна з ключових подій війни. Ми маємо пам’ятати, знати ці дати і робити все, щоб ніколи не допустити повторення того, що робить ворог».

«Невизначеність — найважче»

Священник Православної Церкви України та військовий капелан Дмитро Поворотний підкреслив, що проблема зниклих безвісти залишається одним із найболючіших наслідків війни:

«росія використовує це як інструмент тиску. Невизначеність — найважча для родин. Людина, яку поховали, — це крапка. А тут — ні звістки, ні відповіді. Тому такі зустрічі потрібні, щоб громада і церква могли підтримати цих людей».